Тема: У гості до дідуся Панаса. Дитина і навколишній світ. Друга молодша група в дошкільному навчальному закладі

Програмовий зміст: закріплювати знання дітей про Україну, головне місто — Київ, про посуд, яким користувались у давні часи (глечик, чавун, дерев’яні ложки); про віночок для чотирирічної дівчинки, квіти (ромашка, волошка, мак, барвінок), рушники (грайлик — для хлопчиків, росянички — для дівчаток, утирач і сімейний рушник); розвивати уважність, кмітливість; виховувати бажання більше знати.

Хід заняття У гості до дідуся Панаса. Дитина і навколишній світ. Друга молодша група в дошкільному навчальному закладі

Вихователь. Сьогодні ми вирушимо у коротеньку подорож: у гості до дідуся Панаса. А поїдемо ми до нього на потязі. (Діти стають один за одне, тримають одне одного за плечі, ходять по колу, удають, що їдуть.)

— Ось ми і приїхали, нас вже зустрічає дідусь Панас. Він хоче знати, кого і як звати. Давайте познайомимося.

Діти по черзі передають одне одному іграшку-дідуся і називають своє ім’я.

Запитання для бесіди

— А де ви живете?

— Яку назву має ваш дитячий садок?

— Як називається наша країна?

— Як називають людей в Україні?

Дідусь запрошує до хати. Там бабуся Одарка готує їжу.

— У чому бабуся варить борщ? (У чавуні.)

— А що це за посуд? (Глечик — у ньому тримають молоко, тому воно довго не скисає.) А куди бабуся ставить горщик? (У піч.) Давайте їй допоможемо.

Дидактична гра «Зваримо борщ»

Мета: закріплювати знання дітей про овочі, з яких готують борщ, і назви українського посуду; виховувати любов до праці, бажання допомагати.

Матеріал: каструля, овочі та фрукти.

Із запропонованих овочів і фруктів діти повинні відібрати тільки ті, з яких варять борщ, і скласти у каструлю.

Вихователь. Борщ зварили смачний, запашний, можна і відпочити.

Народна гра «Панас»

Одному із гравців — жмурці — зав’язують очі, відводять його на середину кімнати й змушують повернутися кілька разів навколо себе, потім запитують:

— Панас, Панас, на чому стоїш?

— На діжці.

— Що в діжці?

— Квас.

— Лови мух, а не нас.

Після цих слів учасники ігри розбігаються, а жмурка їх ловить. Кого він піймав, той стає жмуркою.

Якщо жмурка підійде близько до якого-небудь предмета, об який можна вдаритися, гравці повинні його попередити, крикнувши: «Вогонь!» Пійманого гравця жмурка повинен вгадати й назвати на ім’я, не знімаючи пов’язки.

Вихователь. Бабуся з нами перепочила та й знову сіла до роботи: вишиває рушнички для хлопчиків та дівчаток. Як називається рушничок для хлопчиків-дошкільнят? (Грайлик.) А для дівчаток? (Росяничка.) А ось у бабусі, погляньте, звичайний рушник, яким обличчя і руки витирають. Це — утирач. А що ж це за такий яскравий рушник? (Святковий.) Кожен із цих рушників різниться своїм візерунком. А найбільше пишається бабуся рушником для всієї родини — це рушник сімейний. На ньому вишиті два голуби — символ добра, миру в родині, які дивляться один одному в очі.

Погляньте, діти, бабуся приготувала для онучки Оленки віночок. Давайте розглянемо квіти у віночку і назвемо їх. (Ромашка, волошка, мак, барвінок.) А ось і Оленка, вона одягла віночок на голівку і запрошує всіх пограти з нею.

Народна гра «Подоляночка»

Дівчатка роблять коло, крутяться і співають, а одна дівчинка стає в середину і жестами показує те, про що йдеться в пісеньці.

Десь тут була Подоляночка,
Десь тут була молодесенька…
Тут вона впала, до землі припала!
Личко не вмивала, бо води не мала.
Ой, устань, ой, устань, Подоляночко,
Обмий личко, як ту скляночку.
Візьмися в боки за свої скоки.
Підскоч до раю, бери дівча скраю!

Підсумок

Вихователь. Дякуємо, вам, дідусю Панасе, але нам час повертатися до дитячого садочка.