Тема: Давні ремесла нашого роду. Дитина і навколишній світ. Старша група в дошкільному навчальному закладі

Тема: Давні ремесла нашого роду. Дитина і навколишній світ. Старша група в дошкільному навчальному закладі

Програмовий зміст: продовжувати ознайомлювати дітей із обрядовими звичаями і традиціями нашого народу; розширювати і поповнювати знання про рушники, гончарні вироби; викликати емоційно-позитивне ставлення до праці гончарів; прищеплювати любов та повагу до своєї Батьківщини; виховувати повагу на народних майстрів.

Хід заняття Давні ремесла нашого роду. Дитина і навколишній світ. Старша група в дошкільному навчальному закладі

Вихователь. Діти, сьогодні нас запросили в гості. Але до кого? Подивіться на знак, намальований на хатині. Який знак на хатині? (Емблема Гончара.) Куди нас запросили? Як ви здогадались? (Бо намальовані глечики з глини.) Давайте зайдемо до хатинки. (Вихователь стукає у двері.)

Вихователь. Хто ви?

Голос Гончара. А ви здогадайтеся.

Глина в кого ожива?
Творить з неї хто дива?
В кого посуд, ніби жар?
Ну звичайно, ж це… (гончар).

Вихователь. Так, діти. Тут живе дід Петро. Золоті в нього руки, бо він може зробити з глини різний посуд. А як він їх виготовляє, зараз нам і розповість, але спочатку згадаємо прислів’я та приказки про гончарів:

• Робота для Гончара, як пісня для солов’я.

• Гончар без круга, як рослина без цвіту.

Демонстрація діафільму.

Вихователь. Ми зробили мандрівку в минуле нашої країни. Дуже багато ремесел було в давні часи в Україні. Деякі з них живуть і в наш час.

Гончар. Коли я був ще малим, то зовсім не було іграшок. І мій дідусь виготовляв для нас, дітей, ось такі іграшки: свищики з глини, півників, коників. А ще дарував своїй бабусі глечики, горщики, кринки. Все це він виготовляв з глини, ось на такому гончарному крузі. Коли він працював, то в нього співала душа. (Показ роботи на гончарному крузі.) Тяжка це була праця, але цікава і корисна, бо без цих виробів не можна було обходитись. От і сьогодні я вам приготував кожному подарунок: свищики на згадку про мене. Пам’ятайте, що будь-яку працю слід цінувати.

Вихователь.
Прислухайтеся, здається, звучить українська пісня. Мабуть, це не остання на сьогодні зустріч. Давайте заглянемо у світлицю. Погляньте, якими чудовими рушниками вона прибрана. Від сивої давнини до наших днів дійшли вишиті рушники. А зустрічає нас у цій світлиці справжня майстриня — тітка Олена. Давайте ми їй розповімо вірші про вишивки.

1-а дитина

Моя бабуся гарно вишиває.
Цвітуть на полотні
Троянди й виноград,
Розмай калиновий Там грає
І дивні птахи щебетять.

2-а дитина

Навік з’єдналось
Чорне і червоне —
Мойого краю гордість і краса.
Душа народу —
Малинові дзвони,
Його веселка і його сльоза.

Тітка Олена. Дякую за вірші. А я вам хочу розповісти легенду про Рушник.

ЛЕГЕНДА ПРО РУШНИК

Було це дуже давно. Коли зродилися кришталеві сльозинки-намистинки, що росою в народі звуться. Коли пташки до сонечка літали і тією росою що-ранку його вмивали. Жила тоді в одному селі мати, і мала вона трьох синівкрасенів. Що вже працьовиті були та до всього здібні — про те не лише матуся знала. І люди їх поважали. Одне лишень хлопці не вміли — вишивати, як їхня ненька. Сядуть, було, біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

«Ви, матусенько, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти та птахи».

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова говорила: «Долю я вам кожному вигаптую, і пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх». Багато вишила мати за своє життя рушників, і всі між синами розділила. А даруючи, навчала. «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте повік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже».

Та життя людини, як і днина, швидко минає. Померла старенька мати. Осиротіли сини. Поховали неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив. Правду люди кажуть, а чи ні — та чутка про те диво й донині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити на згадку рушник, як і той, червоними та чорними нитками…

Червона смуга означала: нехай подорожньому завжди світить сонечко, і люди нехай зігріють мандрівця, якщо він попроситься на ніч, і нагодують його.

Зелена барва провіщала зустріч із добрими людьми, добрі покупки на базарі.

Коричнева смуга означала дорогу — щасливу, з чистим небом і ясним сонцем.

Тому поряд з нею вишивали синю смужку, біля синьої — жовту. Жовта смужечка була символом здоров’я і удачі.

Тітка Олена. Діти, а ось цю велику скриню я хочу подарувати вам на згадку про нашу зустріч. Тут рушники, які я вишивала.

Гра «Рушники зі скрині»

У скрині — рушники (за кількістю дітей). Діти по черзі витягають рушничок і розповідають про нього. (Грайлики, росянички, святкові, утирачі, сімейні.)

Вихователь. Вишивка — це найкращий дарунок. Вона розповідає своїми кольорами про гори високі, про поле родюче, про життя минуле. Бережімо, шануймо вишивку.

Діти зі скринею повертаються до групи.

Підсумок

Вихователь. Бережіть і пам’ятайте споконвічні традиції свого народу.