Вчинок, за який мені соромно… (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література
Одного разу ми з Дмитриком Копиловим, з яким навчаємося в одному класі й навіть сидимо за однією партою, поїхали у вихідний на риболовлю. Стояв травень, вода була холодна, і ще ніхто не купався. Нам повезло: ми піймали трохи риби. На містку, з якого ми ловили рибу, хтозна звідки з’явилося щеня. Воно тихенько скиглило, видно, було голодне. Шерсть на ньому звалялася, так що не можна було визначити, якого вона кольору. Цуцик дрібно тремтів — чи то від холоду, чи то від страху. Ми поділилися зі щеням сосискою. Підкріпившись, він почав леститися до нас. «А цікаво, чи уміє він плавати?» — запитав я. «Навряд чи його у воду заманиш і сосискою, — відповів Дмитрик. — Усе-таки холодно ще». «А навіщо його заманювати?» — сказав я і штовхнув щеня у воду. Від підмостків до води було понад напівметра. Щеня, дійсно, попливло, але видертися на берег не могло, застряло в очереті. Воно голосно скавучало, ніби кликало на допомогу. «Ну, чого стоїш? — запитав Дмитрик. — Іди діставай». «Я не полізу в холодну воду», — відповів я. Тоді мій товариш роззувся, засукав холоші і ступнув у воду. Щеня він вирішив віднести додому. Дмитрик сказав: «Нехай обігріється, а там десь прилаштуємо».
Через кілька днів я прийшов до товариша в гості. Із сусідньої кімнати вискочив рудий пухнатий клубок і радісно скавучав. «Впізнаєш? — запитав Дмитрик. — Щеня ми залишили й назвали Бубликом». — «Чому Бубликом?» — «А бачиш, хвіст у нього так закручений, що нагадує бублик», — засміявся друг.
Щеня підбігло до мене. Я нахилився, щоб погладити його. Бублик дружелюбно лизнув мою руку. Я почервонів. Мені стало соромно, що я так бездушно обійшовся з ним на березі річки.
Вчинок, за який мені соромно… (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література
Повернутися на сторінку Шкільні твори