Усипка, утечка, усушка й утруска . Остап Вишня — Літературний процес початку XX ст. (1900-1930). Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Остап Вишня (1889-1956)

«Усипка, утечка, усушка й утруска». Аналіз твору. Характеристика образів

Свою творчість Остап Вишня почав з політичних памфлетів та фейлетонів і написав їх кілька сотень.

Фейлетон «Усипка, утечка, усушка й утруска» вперше надрукований 24 грудня 1922 р. в газеті «Вісті ВУЦВК» і спрямований проти розкрадачів народного добра.

Взагалі, фейлетон, як і всякий газетний жанр, — річ недовговічна: відгукнувся «на злобу дня», висміяв конкретні факти, виконав свою функцію — і в архів. Але з даним фейлетоном Вишні трапилося по-іншому. І через більш ніж півстоліття він виявився актуальним, бо порушив проблему зла у вигляді крадіжки. Причому під благопристойним виглядом «природного зменшення» — усипки, утечки, усушки. Чомусь утвердилася думка, що красти у держави не соромно. Бо це державне, тобто нічиє. Як тоді, так, на жаль, і в наш час, є люди, які не сприймають тези «державне — наше».

Остап Вишня спрямовує жало сатири проти тих, хто наживається на народному добрі, прилаштувавшись десь у «теплому» містечку — на базах, транспорті і т. п., прийшовши до «комунізму для окремо взятої особи (чи осіб!)».

Письменник дає фейлетонові підзаголовок «Теорія» і наслідує форму наукового трактату, виділивши окремі пункти доказів і зробивши висновок. Це дуже вдалий композиційний прийом.

Характеризуючи чотири найулюбленіших і наймодніших слова на господарському фронті — «усипка», «утечка», «усушка» й «утруска», — гуморист вдається до метафори («квітнуть ті чотири «у», ростуть», «чіпкі їхні парости увивають і торги, і «хози», і «проди»), яскравих порівнянь — «як казкові богатирі» і «як тропічні ліани», «як хміль колись увивав Плюшкінів тин », і вживає ряд синонімів («квітнуть», «ростуть») та фігур перерахування («не днями й не часами, а хвилинами»; «ростуть і вниз, і вгору, й усіма сторонами»; «вкорінюючись і розгалуджуючись, силкуючись укрити»).

Далі письменник використовує ораторський прийом звернення уваги, «оживлення» тексту, вводячи питальні та односкладні стверджувальні речення: «Що ж воно є ті знамениті «у»? Розберемось». Розмовно-просторічні інтонації («що ж воно є») знову ж таки наближають до читача.

Характеристику «наукових понять» автор починає з «усипки» і пояснює її за допомогою способу контрастів: у даному випадку слово означає не «насипать», а «висипать», це «речівник не живий, а розумовий, духовний…». Далі Вишня іронічно відзначає такий парадокс: «усипка» — «дуже тонка штука і пролазить через найменші пори. Бували випадки, коли усипка проходила залізо». Це вже з області фантастики, але в тому-то й річ, що розкрадачі іноді вдаються до таких хитрощів, що в них і «борошно або цукор… може «усипатися» з залізного або крицевого герметично злютованого посуду… Хоч здохни, а на покладений відсоток висиплеться…» А справа в тому, що дійсно передбачається певний відсоток втрат продуктів і матеріалів при транспортуванні та зберіганні. Але в кмітливих завідувачів ніколи не буває такого, щоб той відсоток «на усипку» не був використаний, навіть в ідеальних умовах зберігання.

Каламбур «усипка може переходити в засипку» нагадує злодіям, що арифметичні вправи з перерахування відсотків державного майна до своєї кишені може закінчитися погано — «засипкою», тобто викриттям.

Й ущиплива примітка від автора: «Од себе тільки пошкодуємо, що останнього часу не дуже часто усипка в засипку переходить».

Наступне поняття — «утечка» — пояснюється Остапом Вишнею дуже дотепно, через омонімічні корені слів «тікати» і «текти» («витікати»), приказки та фразеологічні звороти («конем не наздоженеш», «лиха личина», «собака-шукач не наздожене») та інші комічні засоби.

Ось письменник малює чудову комічно-фантастично-алегоричну картину: «От іде собі спокійно так та лагідна нафта яким-небудь переліском. Зирк у вікно — краєвид підходящий… Ростуть-ростуть у неї ноги, ростуть-ростуть. Потім як дремене — і нема.

До станції приїздить потяг — нема нафти: втекла».

Підсумок — традиційний. Якщо «на якім-небудь складі утечка сильно вже розбунтується», то тоді починають тікати завскладами та заввідділами.

Третій термін — «усушка». Про неї автор відразу ж іронічно зауважує, що «усихають майже завжди найсухіші речі: мануфактура, шкіра, суха садовина, городина і т. ін.». І від усихання отих «сухих речей» часто завскладами «починають розбухати». А якщо «усушка переходить в пошесть», «тоді можуть усихати цілі галузі народного господарства, цілі країни, а розбухає тільки невеликий гурт населення». Які яскраві гіперболи!

Про «утруску» Остап Вишня говорить коротко: це «хтось когось, чи хтось щось утрушує. Чи щось само втрушується…» Висновок, як завжди, категоричний: такі зловживання повинні закінчуватися «трусом», тобто обшуком, арештом і конфіскацією.

З усіх цих « теоретичних » розмірковувань фейлетоніст пропонує «практикам» вибивати «клин клином»: самих злодіїв «трусонути», «всипати їм і посадити їх на усушку».

Так гострим сатиричним пером Вишня розвінчав «державних мужів» — злодіїв, які прикривали свої ганебні справи фальшивими актами про «усипку, утечку, усушку й утруску» і наживалися за рахунок народного добра.

Отже, навіть у такій жанровий формі, як малий фейлетон, Остап Вишня за допомогою майстерно використаних художніх засобів творення комічного змалював широку картину життя, засудив вади та недоліки, які заважають добробуту чесних трудівників.