Творчість. Леся Українка — Літературний процес кінця XIX — початку XX ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Леся Українка (1871-1913)

Творчість

В історію української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв’язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви.

У її перших творах помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгомадова (псевдонім — Українець) на вибір її мотивів.

Поезія Лесі Українки характеризується тим, що у ліричний ряд вона вносить елемент оповіді, і такий виклад матеріалу дає перевагу авторові у вираженні задуму: появляється багатопланованість, різне бачення об’єкта зображення підсилює головну ідею. Цим досягається не властива ліричному роду письма епічність, широта, об’ємність. Вірші циклу в сукупності відтворюють ніби рухливу панораму, значно ширшу сюжетну картину, аніж це може осягнути один тільки ліричний твір.

У творчості кожного письменника важливо визначити два головні аспекти: зміст і характер написаного та місце і роль його в історії літератури. Для аналізу творчості Лесі Українки це особливо суттєво, бо за ідейно-художнім змістом та значенням для історії її поезія займає особливе місце.

Світ поезії Лесі Українки різноманітно-багатий, яскраво індивідуальний, емоційно-піднесений. її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії.

Розглядаючи жанри громадсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов’язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Тема революційної боротьби, любов до рідного краю, роздуми про майбутнє народу, завдання і обов’язки митця визначили головний пафос творчості письменниці, а разом із тим і світ художніх образів. Саме тому двосічні мечі і блискавиці’, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи,весняної бурі і борці-прометеїсти з’являються у творчості Лесі Українки як естетична необхідність. Поза сумнівом, що багата, дивовижна особистість Лесі Українки віддзеркалюється у світі поезії.

Поезія Лесі Українки збагатила новими якостями національну літературу: загострену увагу до ідеологічних проблем, інтелектуалізм, посилення психологічного змісту.

Творчість великої поетеси багата й різноманітна, але провідним мотивом лірики геніальної поетеси слід вважати патріотизм..У дебютній збірці поезій «На крилах пісень», виданій у Львові, авторка пише:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.

Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю. Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку:

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!

Ніжна, алесильнадухом, спонена прометеївським вогнем любові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб та порадила, «як жити нещасливим»; шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі:

Як помогти в безмірнім людськім горі?
Як світ новий з старого збудувати?

Леся Українка глибоко вірила в національне визволення рідного краю, в повалення самодержавного ладу. У віршах «Мій шлях», «Коли втомлюся я життям щоденним…» письменниця мріє про «братерство, рівність, волю гожу», картини нового, вільного життя змальовує за допомогою абстрактних понять-образів — «золотих зірок», «іскри любові братньої», «влади світлої».

Особливу увагу слід звернути на весняні пейзажі у творах поетеси. Вони символізують духовні сили людини, її мрії, надії, оновлення, щастя. Також весна асоціюється з початком Лесиного літературного шляху:

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала…

Велика поетеса Леся Українка все життя і всю свою творчість присвятила рідному краю. Де б вона не була, ніде не могла забути біль уярмленої України. Вона мріяла про щасливу долю Батьківщини. Як кредо молодої поетеси прозвучав вірш «Contra spem spero» (1890р.):

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні, —
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Цю поезію характеризує античне розуміння доблесті жінки-воїна.

І ці рядки пише фізично квола і хвороблива жінка, яку хвороба гнала по світах! Та серце її жило на батьківщині: «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю…» З переживань і болю народжується мужня, заклична громадянська поезія» що будила людей до боротьби і праці в ім’я народу.

Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії до індивідуального вибору, що означає відкриття істини і служіння їй. Зрада ідеалам ототожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Такі ж основні мотиви поезій

«До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nох», «Епілог» і багато інших.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) та розкритті ролі поета в боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).

У другій половині 90-х pp. Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства.

Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й Образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.

Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти такі рядки: «Чи довго ще, о Господи, Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі. Персонажі творів — це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.

Угодництво й пасивність громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905 p.).

Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення.

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». «Лісова пісня» (1911 р.) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.

Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов’язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», у якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.