Творчість. Іван Семенович Нечуй-Левицький — Літературний процес 70-90-х років XIX ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918)

Творчість

Тематика творчості Нечуя-Левицького дуже різнобарвна. Він є автором антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1878 p.), повістей: «Бурлачка» (1880 р.) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 p.), «Над Чорним морем» (1893 р.) — про діяльність української буржуазної інтелігенції.

Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори «Кайдашева сім’я» (1879 p.), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 p.), «Афонський пройдисвіт» (1890 p.).

Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На кожум’яках», історичної драми «Маруся Богуславка», «В диму та в полум’ї»; 1875 р.) тощо, етнограф-фольклорист («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868-1871 pp.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 р.) та лінгвіст («Сучасна часописна мова в Україні» (1907 р.), «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 р.) тощо).

Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні І прагнення, суперечки постають у романах «Хмари» (1874 р.) і «Над Чорним морем» (1890 p.), а також у творах інших прозових жанрів («Навіжена», «Неоднаковими стежками», «Гастролі», «На гастролях в Микитянах», «Дивовижний похорон»).

Події української історії знайшли відображення і у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних і жанрів: казка «Запорожці» (1873 p.), повісті і науково-популярні нариси («Гетьман Іван Виговський», «Перші київські князі», «Татари і Литва на Україні», « Унія і Петро Могила », « Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина» та ін.). Серед історичних художніх творів письменника перше місце посідає роман «Князь Єремія Вишневецький» (1897 р., вперше надруковано 1932 p.). Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах («Маруся Богуславка», 1875 р.; «В диму та полум’ї», 1911 p.).

Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису («З Кишинева», 1884р.; «В концерті», 1887р.; «Марія Заньковецька, українська артистка», 1893р., та ін.).

У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті.

У статті «Сьогочасне літературне спрямування» основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує «реальність, народність та національність». Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою правдою.

Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868 p.), яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, у яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей.

На відміну від своїх попередників — Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, — він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці романи Тургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва, надто ж поезія Шевченка, з якою він уперше познайомився в журналі «Основа» 1861 р. і після чого вперше почав писати оповідання. Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишився нездійсненим. Суспільно-політичні погляди та естетичні смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60-70-х pp., в умовах жорстокої реакції і національного гноблення, коли діяв Валуєвський циркуляр про заборону українського слова.

Естетичні погляди І. Нечуя-Левицького, окрім творів красного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості. І. Франко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи.

Крім історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту («На Кожум’яках», 1875 p.; «Голодному й опеньки м’ясо», 1887 p.), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п’єса, яка у переробці М. Старицького під назвою «За двома зайцями» набула більшої І сценічності й досі живе в українському театрі.