Творчий шлях. Володимир Кирилович Винниченко — Літературний процес початку XX ст. (1900-1930). Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951)

Творчий шлях

Володимир Винниченко написав понад сто оповідань, п’єс, сценаріїв, статей і памфлетів, історико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну етико-філософську працю «Конкордизм», чотирнадцять романів (один із них незавершений).

В. Винниченко-митець — яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттєвіші риси перехідної доби — від критичного реалізму до модернізму.

Важливе місце в усьому творчому доробку майстра посідає його драматургія, адже п’єси В. Вин-ниченка відіграли дуже важливу роль у становленні українського театру. Творчість Винниченка можна поділити на два періоди: перший (1902-1905 pp.) охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання); до другого періоду належать оповідання, п’єси і романи, які з’явилися після революції 1905 р.

Уже з перших кроків своєї творчості Винниченко почав розповідати нове і по-новому («Біля машини», «Контрасти», «Голота», «Напристані», «Рабкраси», «Хто ворог?», «Голод», «Салдатики», «КузьтаГри-цунь», «Босяк», «Терень»). У всіх цих творах майже повністю відсутній народницький підхід. Автор не ідеалізує своїх героїв, а художньо висвітлює в боротьбі як батраків, селян, так і їх ворогів. Автор гаряче виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність.

Твори вирізняються своєю формою, написані стисло, коротко, доступно для сприйняття. Недарма деякі з оповідань випускалися як агітброшури.

Водночас в інших своїх творах Винниченко гостро, яскраво і влучно висміює міщанські захоплення, життєві «ідеали» («Заручини»), трусливе українофільство і шалений націоналізм («Забирайтеся, кацапи, із наших українських в’язниць!»). До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси і оповідання із вояцького життя («Боротьба», «Мнімийгосподін», «Темна сила»), а також із життя дітей (« Кумедія з Костем », «Хведько-халамидник »). Згодом Винниченко напише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»).

У творах малих форм Винниченко виявив високу майстерність оповідача, яка полягала в умінні жваво, вільно, захоплюючи розповідати і яскраво, художньо показувати.

Свій другий етап Винниченко починає драмами: «Дисгармонія», «Великий Молох», «Щаблі життя» та інші. Незважаючи на те, що в деяких із них знаходить своє відображення революційна дійсність (наприклад, «Дисгармонія»), вони все ж занепадницькі, нереволюційні. До занепадницьких можна віднести і його романи («Рівновага», «Чесність з собою», «Божки», «Хочу»). Але, не дивлячись на недоліки цих творів, вони стали помітним явищем в літературі XX століття.

У багатьох своїх творах Винниченко звертається винятково до охопленої реакцією української інтелігенції. Тому він намагається художньо розв’язувати хворобливі для інтелігента проблеми моралі, проповідуючи «соціалістичну» реформу. Цим пояснюється і перехід до жанру драми, а згодом і роману.

Протестуючи проти бруду, Винниченко виводить образи «позитивних» реформаторів, які сповідають свободу і чесність особистості перед собою.

Розвиток індивідуального стилю письменника полягає в удосконаленні реалістичних елементів і в переході до імпресіонізму. Психологічний реалізм як перехідний етап наявний у перших романах і більшості драм, які вирізняються гостротою і цікавістю інтриги, побудованої на контрастах.

Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. Сюжет, часто банальний і нескладний, Винниченко завжди загострює антитезами, несподіваними зовнішніми ефектами, насичуючи свої твори актуальними проблемами.

Володимир Винниченко — письменник світового рівня. В роки радянської влади його було викреслено з української літератури. Однак нині важливим є зберегти його заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…»

Володимир Винниченко розпочинав свій шлях у літературі в пору загострення політичного життя Російської імперії. Селянські бунти, підпали й погроми панських маєтків прокотилися по всій країні і не могли не відбитися в творчості письменника-ре-волюціонера. Сюжети ранніх творів письменника буквально вихоплені з живої дійсності. Молодий Винниченко відкривав такі суспільні явища і таких героїв, які були породженням нових історичних обставин.

Винниченку судилося стати літописцем цього складного часу. Смута ж завжди супроводжується падінням суспільної моралі, розчаруванням і зневірою. Поведінка Людей в такі часи зазнає непередбачених змін.

Певно, через те так багато курйозів зустрічається р ранніх творах В. Винниченка. Так, сільський держиморда Самоцвіт, ошелешений загрозою непокори й бунту, стає на якийсь момент застраханим і покірним («Суд»), з простого й непримітного селянина народжується ватажок («Салдатики!»).

В. Винниченко у своїх творах показує, що на початку XX століття атмосфера суспільства перенасичена ненавистю, страхом, бажанням помсти. І справді, соціальне збудження села мало ознаки емоційної стихії, мінливої й вибухової, оскільки заговорили-захвилювалися великі людські маси. Настрій — це емоційне тло, на якому відбувається дія. У Винниченка воно відіграє неабияку роль.

В оповіданні «Салдатики!» письменник розповідає про типову на той час подію, пов’язану з придушенням селянського повстання. Ситуація, яка склалася у селі після появи прокламацій, змінила його звичайне життя: воно захвилювалося, покотилися чутки про те, що селяни встають на панів. Голодні селяни відбирають у поміщика зерно, і для того щоб навести порядок, до села наближається каральний загін, викликаний тим же поміщиком. Психологічно точно і яскраво автор показує головного героя цього невеличкого твору — селянина Явтуха, селянського ватажка.

Винниченко переконує читачів, що саме Явтух заслуговує на лідерство. Навіть портретна характеристика Явтуха свідчить про те: у нього твердий погляд, ясні очі, тихий, спокійний голос. А зважений тон, переконливість аргументів у його зверненні до солдатів свідчать про природну мудрість, небай-дужість до народних страждань.

Як же сталося, що Явтух, «якого мало навіть і примічали в селі», став у відповідальну для односельців хвилину ватажком? Винниченко поволі, поступово змальовує перед нами шлях цього перетворення. І так само поступово, але впевнено ми переконуємося, що перетворення таке зумовлене самим часом.

Змальовуючи нового лідера мас, Винниченко подає словесний і моральний поєдинок двох лідерів: неформального (Явтуха) і формального (офіцера). Моральна перемога — на боці Явтуха, який знову використовує свій аргумент: стріляти у невинних — це гріх! І ми бачимо, що вже й солдати йдуть за цим новим, неформальним лідером, моральна сила якого — в правоті.

Розв’язка твору несподівана і для читача, і для самих персонажів. Солдати опустили зброю, бо щось зрушилося в їхній свідомості. Слова Явтуха дійшли до їхніх сердець. Оскаженілий від люті офіцер убиває ватажка, але наступної миті з натовпу селян вискакує Микола і ломакою вбиває офіцера.

У цій вкрай напруженій ситуації у солдатів з очей наче полуда почала спадати, вони замислися, мабуть, про свою ганебну роль.

Явтух своєю смертю спонукає селян діяти.

В оповіданні «Салдатики!» письменник розкрив психологію лідерства. Фіналом твору Винниченко підкреслює, що лідер не належить собі. У цьому полягає особливість взаємин лідера і маси.