ТРАГЕДІЯ ЗАКОХАНОГО СЕРЦЯ У ЗБІРЦІ І. ФРАНКА «ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ», УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма «Зів’яле листя». Вона розподіляється на три цикли — «жмутки».
Усі вірші трьох «жмутків» об’єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.
Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з’являються перші нотки смутку:
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива.
Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:
Не буду гасити!
Най бухає грішний огень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
Герой марить своєю обраницею: «Не знаю, що мене до тебе тягне.», «За що, красавице, я так тебе люблю.» Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:
Не надійся нічого! Чи ти знаєш,
Що ті слова — найтяжчая провина.
Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія — з відчаєм.
В останньому вірші першого «жмутку» — «Епілог» автор пише:
Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.
Другий «жмуток» містить перлини інтимної поезії — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня.», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?» Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
А в третьому «жмутку» ліричний герой осягає увесь біль нерозділе-ного почуття. Це найсумніший «жмуток»:
Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
З’являються перші згадки про самогубство:
Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить.
Я чую се,— єдиний лік —
Се кулька в лоб.
Герой ще вагається, він чіпляється за залишки любові, але й вони врешті зникають, нещасний закоханий прощається зі своєю помічницею — піснею, в думках — із коханою; з самим життям:
Отсей маленький інструмент,
Холодний та блискучий.
Один кивок. один момент.
За мить одну
Навіки я спочину.
Хоча збірка «Зів’яле листя» й сповнена трагічних мотивів, поет оприлюднив її не для того, щоб зайвий раз зобразити «рефлексії». У передмові до першого видання І. Франко писав: «Та хто його зна,— думалось мені,— може, се горе таке, як віспа, котру лічиться вщіплюванням віспи?» І закінчує свою передмову цитатою Ґете: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом!»
ТВІР НА ТЕМУ ТРАГЕДІЯ ЗАКОХАНОГО СЕРЦЯ У ЗБІРЦІ І. ФРАНКА «ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ», УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма
Повернутися на сторінку Твори з української мови і літератури