ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ? (ВІДГУК ПРО БАЛАДУ), УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ? (ВІДГУК ПРО БАЛАДУ), УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекруха і невістка. Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала». Але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». А зворушливий рядок «На моєму листі спить твоя дитина» підтверджує, що занапащене було не одне життя.

Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.

ТВІР НА ТЕМУ ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ? (ВІДГУК ПРО БАЛАДУ), УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Твори з української мови і літератури