МОЇ РОЗДУМИ НАД ТВОРАМИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

МОЇ РОЗДУМИ НАД ТВОРАМИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Моє перше знайомство з творами Олеся Гончара відбулося дуже давно. Коли я був дуже малим і ще не вмів читати, моя мама прочитала мені тоненьку дитячу книжечку «Ілонка». Книжечка була добре ілюстрована і цим привертала мою увагу. Мене приваблювала маленька дівчинка, яка довірливо сиділа на руках у якогось чоловіка і дивилася в далечінь. Я довго зберігав улюблену книжечку, а згодом, підрісши, читав її своїй молодшій сестрі. Що сподобалося мені в цій новелі Олеся Гончара? Мабуть, щирість і простота розповіді. З того, вже тепер далекого дитинства, я проніс любов до рідного слова. І все це завдяки одній тільки новелі.

Я прочитав багато творів свого улюбленого письменника. Олесь Гончар для мене — уособлення усіх людських чеснот, бо тільки дуже хороша людина може так писати про іншу людину: людину-воїна, людину-трудівника.

Мені здається, що про Велику Вітчизняну війну я дізнався значно більше саме з творів Гончара, ніж із підручника історії. Тепер, дивлячись на сивих ветеранів, я пильніше прислухаюсь до їхніх спогадів, уявляю юнаків і дівчат, які в грізні роки лихоліття стали на захист рідної землі.

Мій прадід загинув, захищаючи Україну, у 1944 році. Тоді йому не було й тридцяти років. Його поховано десь на Львівщині у братській могилі. Коли я закінчу школу, то обов’язково побуваю там, вклонюсь його пам’яті. Можливо, історія моєї родини спонукала мене до читання творів Гончара на воєнну тематику. Затамувавши подих, я читав рядки «Прапороносців», в яких полк Самієва перетинав кордони України. Подумати тільки! Ішла війна, а молоді і вродливі юнаки і дівчата ризикували життям, ішли у бій. Але в той же час вони шанували людину, вони раділи і плакали, сумували і сміялись, любили і дружили. Вони знали ціну людському життю, але ніколи не ховалися за спини інших людей. Мені часто згадуються слова Брянського: «Найкращі воїни — це вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій. Адже війна — це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу».

Серед моїх улюблених творів Гончара є роман «Людина і зброя». Гортаючи сторінки твору, я неначе знову проходжу вулицями рідного Харкова у воєнні часи, неначе зустрічаюся з героями твору, сміливими студ-батівцями. Говорять, що сила нашого народу не в зброї, а в людях. Підтвердження цьому я знайшов на сторінках роману, у роздумах Богдана Колосовського: «Мало в нас зброї, але найміцніша гартована зброя — у нас самих, в нашій волі, в наших серцях».

Дуже вразив мене і роман «Твоя зоря». Дійсно, поки є серед нас такі люди, як Кирило Заболотний, то є з кого брати приклад, є на кого рівнятися. І добре, коли перед людиною завжди сходитиме зоря, зоря чистоти, щирості, гуманізму.

Скільки б не минуло років, а твори Олеся Гончара будуть актуальними, бо людяність, яку ці твори пробуджують у читачів,— вічна категорія, без якої не може існувати жоден народ.

ТВІР НА ТЕМУ МОЇ РОЗДУМИ НАД ТВОРАМИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Твори з української мови і літератури