Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах. Українські народні пісні і думи, українська народна творчість
Про наші битви на папері голо
Лише в піснях вогонь отой пашить…
Ліна Костенко
Це війни і повстання, це сльози і перемоги, це «тихі води, ясні зорі» і буруни біля Дніпрових порогів, це незламність Байди і крилаті козацькі «чайки» серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада — це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.
Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України — і перед очима постають картини.
Спокійно коливається ковила у степу, та раптом — пил, крики, свист татарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки…
Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали козаки. Про це— у піснях і думах:
Бились з ранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар — утроє…
(«Ой, Морозе, Морозенку»)
Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам’ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього «живцем серце виривали») і прощаєтеся з Україною.
Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польські магнати. І знов на боротьбу вставали лидарі-козаки. Перебий-ніс «лядськую славу загнав під лаву». Богдан Хмельницький… Погляньмо:
Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.
Гей, не один лях лежить головою в воду.
(«Гей, не той то хміль»)
Та були і поразки. І панували в Україні польські та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі.
Ой ви, ляшки, та недовірки,
Годі ж панувати,
Гей, недалеко іде Гонта,
Дась він вам взнаки.
(«Ой наварили ляхи пива)
Поруч з ним — його найближчий друг Максим Залізняк. Отак Максим Залізняк
Із панами бився
І за те він слави
Гарной залучився.
(«Максим козак Залізняк»)
Століттями точилася боротьба. В народних піснях ми знаходимо метафоричні картини:
Чорна рілля зорана
І кулями засіяна, гей, гей!
(«Чорна рілля зарина»)
Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі — більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам’яті. Ніякі тортури не можуть змусити козака зрадити рідку землю і віру християнську. В Царграді висить «за гак ребром зачеплений» Байда та стріляє в турецького царя. «Ото ж тобі,царю, за Байдину кару», — закінчує «Пісню про Байду» сивий кобзар.
А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку:
Бодай же ти того їм діждав,
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
(«Самійло Кішка»)
А коли і траплялася зрада, то вона безжально каралася. Як колись Тарас Бульба, дає благословення на покарання свого сина Сави старий героїчний козак Чалий («Ой був » Січі старий козак»).
Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай («Орляку Чураю»), відважно воює козак Нечай («Ой, з-за гори високої»). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших — і маловідомих козаків.
І майже завжди це «вільні птахи», для яких «степ широкий»— «сват», «шабля й люлька -— вся родина, сивий коник» — «брат» («Там Де Ятрань круто в’ється»). Такий і козак Голота, що полем гуляє «ні города, ні села не займає», але не підступність татарина дає гідну відсіч. Як міфічний Антей, він черпає сили у рідній землі.
Козаки вміли і пити-гуляти, і воювати. Жили за принципом: «як бити, то бити, як пити, то пити». І часом необачними бували, як козак Нечай, що
…поставив…
Три сторожі в місті,
А сам пішов до кумоньки
Щуку-рибу їсти.
Однак, насамперед, все ж таки була справа, заради цього розлучалися і з матір’ю, і з жінкою. Але й теплоти душевної не позбавлені ці нещадні до ворогів лицарі. Ось як зворушливо прощається із земляками козак, що їде з України («Ой гай, мати»):
Виїжджавши, шапку знявши,
Низенько вклонився:
«Ой прощайте, слобожани,
Може з ким сварився».
…Замислююся над долею України та її лицарів. Заплющую очі і знову бачу вечірнє небо, яскраві зорі, Дніпрові пороги, вогнища… Лунає соковитий, глибокий, якийсь величний голос сивого кобзаря:
Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію,
Наш батю, полковнику чигиринський.
Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили та гуляли,
А неприятеля під нозі топтали!
(«Хмельницький і Барабаш»)
Співає кобзар і про військо Запорозьке, що «як мак процвітає», але, на жаль, і про те, як Січ руйнували. Думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові і в моїх жилах. І повторюю вірші Василя Симоненка:
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є!
В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде.
Твір на тему: Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах. Українські народні пісні і думи, українська народна творчість
Повернутися на сторінку Шкільні твори з української літератури. Шкільні твори з української мови
Повернутися на сторінку Твори з української літератури (скорочено)
Повернутися на сторінку Усна народна творчість, український фольклор, шкільна програма