Особливості літопису як історико-літературного твору, давня українська література, шкільна програма
Літописи — історико-літературні твори в Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі. Походження назви йде від слів «въ лето» (в лето), якими починався опис подій певного року.
Літописи — визначне явище духовного, суспільно-політичного і життя народу. У них ідеться про походження східних слов’ян, зародження в них державної влади, про взаємини (економічні, політичні, культурні) між собою та іншими народами.
Визначальними чинниками зародження літописної творчості є: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, спорудження Софіївського собору, заснування київської метрополії та ін.
Вважається, що літописання бере початок у Києві. Імовірно, зведення літописних матеріалів належить до кінця X століття. Його характер різноманітний: княжі літописи, короткі порічні записи, народні перекази.
У XI столітті було складено Києво-Печерське літописне зведення 1072—1073 (автор — книжник Никон).
Першою редакцією «Повісті минулих літ» було «Початкове зведення» 1093—95 р. У 1110 р. це зведення було перероблено монахом Києво-Печерської Лаври Нестором — «Се повести временных летъ, откуда есть пошла руская земля, кто въ Києве нача первее княжити…»
У літописних творах змальовувались події, очевидцями яких були й самі оповідачі, подавалися яскраві картини побуту східних слов’ян, переказувалися легенди, повір’я, розгорталися філософські, етичні та інші роздуми, створювались образи видатних людей.
Мова цієї літератури поєднувала у собі елементи мови ділового письма і літератури художньої оповіді.
У численних порівняннях, біблійних ремінісценціях відчувається школа ораторського й агіографічного жанрів.
Залежно від об’єкта опису мова літопису іноді піднімається до високого стилю, але все ж перебуває в межах середнього. Інколи опускається до низького, коли літописець послуговується народними переказами.
Літописці користуються приказками і прислів’ями. Природа метафор народна, як і в художньому творі. Проте є і книжні метафори.
У літописній літературі розповідь ведеться з посиланням на третю особу, але інколи наводяться й діалоги. Як і в ораторській літературі, тут часто вживаються риторичні запитання, що сприяє піднесенню урочистості мовлення.
Отже, літописи як історико-художні твори — визначні пам’ятки давньої писемності.
Твір на тему: Особливості літопису як історико-літературного твору, давня українська література, шкільна програма
Повернутися на сторінку Шкільні твори з української літератури. Шкільні твори з української мови
Повернутися на сторінку Твори з української літератури (скорочено)
Повернутися на сторінку Усна народна творчість, український фольклор, шкільна програма