Дажбог — бог сонця давніх слов’ян, українська народна творчість, шкільна програма
Стародавні слов’яни вважали Сонце, Блискавицю і Вогонь — два небесних полум’я і одне земне — рідними братами, синами Неба і Землі.
Бога Сонця називають Дажбогом — богом, який дає всі блага. Тому Дажбог втілює першу частину міфологічного протиставлення: Доля — Недоля (Злидні).
Слов’яни дуже любили Сонце. Воно щезає ввечері, начебто приборкане рукою Смерті, і постійно кожного ранку знову з’являється в усьому своєму блиску та величі. Ось чому Сонце сприймалось і як жива істота, і як істота безсмертна, божественна. Як вічно чисте світило, що збуджує земне життя, Сонце вважалось божеством благим, милосердним. Його ім’я стало синонімом щастя.
До Дажбога-Сонця герої слов’янських міфів і казок звертаються у важких випадках. Божество дня, співчуваючи нещастю, допомагає їм.
Дажбог, син Сварога, їздить по небу на чудесній колісниці, в яку запряжена четвірка золотогривих коней із золотими крилами. А сонячне світло походить від вогненного щита, який Дажбог возить із собою. Вночі Дажбог із заходу на схід вимірює нижнє небо і світить Нижньому Світові. Двічі на добу, вранці та ввечері, він перетинає Океан-море на човні.
У човен Дажбога запряжені водо плаваючі птахи — гуси, качки, лебеді. Зменшене зображення качки з головою коня — це оберіг, амулет, талісман. Слов’яни вірили, що оберег «качка-кінь» врятує їх, що Дажбог допоможе, де б він не знаходився.
У «Слові про похід Ігорів» наші пращури названі Дажбожими онуками, тобто онуками бога Сонця.
Дружина Дажбога — Ранкова Зоря. Кожного року, під час великого свята літнього сонцестояння слов’яни урочисто святкували їхній шлюб.
Дажбог — один із перших законодавців. Він започаткував літочислення за сонячним календарем.
Слов’яни вважали Сонце всевидячим оком, яке суворо наглядає за мораллю людей, за виконанням законів. Тому злочинці чекали ночі, щоб укритися не тільки від земного, а й від небесного правосуддя. Спочатку Сонце постає як сила, яка карає нечисту силу темряви і холоду, а потім і як сила, що карає моральне зло — неправду і нечесність.
Кара Дажбога — довга спека — веде за собою неврожай і мори. Спека виникає як гнів розлюченого божества, яке карає смертних своїми вогняними стрілами — пекучими променями. Ярославна у «Слові про похід Ігорів» звертається до Сонця як до святого, але дуже гнівливого пана:
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя, і дружину,
Спали мене на самоті!
(Т. Шевченко «Плач Ярославни»)
Дажбог опікує орачів і сіячів. Він наділяє людину фізичною силою, здоров’ям, мудрістю, майстерністю. В літописах його називають пращуром русичів.
Бог Сонця є охоронцем ключів земних. Дажбог зачиняє землю на зиму і віддає ключі птахам, які відносять ключі у вирій — країну душ, що відійшли. Навесні птахи повертають ключі й Дажбог відчиняє землю.
Дажбог — один з богів пантеону князя Володимира. Його день — середа.
Твір на тему: Дажбог — бог сонця давніх слов’ян, українська народна творчість, шкільна програма
Повернутися на сторінку Шкільні твори з української літератури. Шкільні твори з української мови
Повернутися на сторінку Твори з української літератури (скорочено)
Повернутися на сторінку Усна народна творчість, український фольклор, шкільна програма