Розвиток віршованої літератури — Література XIV-XVIII ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Розвиток віршованої літератури. Література XIV-XVIII ст.

Поряд із численними творами полемічної літератури починає зароджуватися віршована література і драматургія. Спроби застосувати до української мови метричну систему віршування, побудовану на чергуванні коротких і довгих складів слова (за античними зразками), виявилися невдалими, тому віршування починається під впливом усної народної творчості, вірші пишуться нерівноскладові, і від прози відрізняються лише заримованими закінченнями окремих рядків. Найдавнішими з таких творів вважають вірші Герасима Смотрицького, прикладені до «Острозької Біблії».

На розвиток віршування, безперечно, вплинули братські школи, одним із обов’язкових предметів у яких була піїтика, тобто теорія і практика віршування. Учні братських шкіл писали так звані похвальні вірші, тобто вірші, присвячені релігійним святам або видатним особам. З часом віршування вийшло за межі шкіл, і тематика творів розширилася в історію та соціальну дійсність. Існує багато творів, присвячених Визвольній війні 1648-1654 pp., твори проти кріпацтва.

Великою популярністю у той час користувалися сатиричні вірші про духовенство та владу. До нашого часу дійшла лише невелика частина таких творів: «Вірш про попа Негребецького», «Плач Лаврських монахів», «Вірш про Марка Пекельного» та інші. Більшість сатиричних творів анонімна, бо автори остерігалися переслідувань з боку влади.

Велику роль у розвитку віршованої літератури і драми відіграли твори «мандрівних дяків», тобто студентів духовних шкіл, що заробляли собі на їжу хоровими співами та постановкою невеличких сценок. Уся їхня творчість мала гумористичний характер, і різдвяні та великодні вірші були зовсім не про божественні події, а про те, як люди «вминають ковбаси» та «пиво, меди, горілку» п’ють. Саме завдяки творчості «мандрівних дяків» виникла бурлескна традиція в українській літературі.

На ґрунті бурлескної, гумористичної літератури виникають сатиричні вірші, спрямовані проти феодальної сваволі, духовенства, чиновників.

Ще одним витком у розвитку української віршованої літератури стала поява романсів.

Поряд з нерівноскладовою системою віршування виникає рівноскладова силабічна система («силаба» — від лат. «склад»).

Найбільш відомими поетами цього періоду були Климентій Зинов’їв, Іван Некрашевич, Касіян Сакович, Лазар Баранович, Симеон Полоцький, Семен Климовський та інші.