Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література

Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література

Люди — наче ріки.

Малі, ледь помітні серед очеретяних та верболозних берегів. Або великі й величні, що гордо несуть свої води до моря, зрошують поля, тримають на собі пароплави, дають енергію для електростанцій.

Одні легко всихають, лишаючи лише русла. Інші живуть віками, і здається, що вони вічно молоді.

Чи не можна сказати те саме про творчість різних поетів?

Кого нагадує Дніпро — символ України на всі часи, могутня і прекрасна ріка, джерело натхнення для митців, ріка хрещення Русі, свідок героїзму народу з часів його виникнення? Чи не славетного Великого Кобзаря українського народа, Тараса шевченка — людину високої культури і незламного духу, кріпака-академіка, ніжного тонкого лірика і непримиримого борця проти будь-якого гноблення.

Він — вічний.
Він — різний.

Зворушливий і лагідний, коли оспівує «карі оченята», світле і чисте кохання, працелюбних людей, «садок вишневий коло хати», коли він милується степами і ланами, над якими «тихесенько вітер віє», вербами, тополями, взагалі — красою людей, природи і України в цілому.

Але, як Дніпро, буває похмурим і грізним, коли «сердитий вітер завива» (хоча і в гніві він прекрасний), так і Шевченко може викривати, обвинувачити, морально знищувати усе те, що заважає рідному народу вільно жити, і навіть бити на сполох, кликати до боротьби. і саме такого ми його знаємо і пам’ятаємо.

Чорні хмари самодержавства нависали над гнобленими народами Російської імперії, в якій «на всіх язиках все мовчить». Цар «приспав» «хиренну волю». Але гучніше Дніпрових порогів лунає голос Шевченка:

Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте!

Била на сполох бунтівна муза Кобзаря:

Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде.

Його чули. І боролися, і перемагали. Сонце проривало хмари над Дніпром. Працьовитий і мужній народ здобув свободу і незалежність — хай через багато років після смерті самого Шевченка, що усі свої сили, усе своє натхнення віддав визвольній боротьбі, за світ, у якому:

Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

І сьогодні актуальним є заклик Тараса Шевченка не бути байдужи ми до долі рідної землі. І знову під час палких суперечок часом наводять як доказ рядки з його віршів.

Наприклад, таке складне питання, як пошук правильного ставлення до чужої культури, чужої мудрості. Хтось і досі чекає, що нас навчать якіїсь-то «німці» — хтось з-за кордону. Інші, навпаки, не бажають нічого слухати про чуже, бачать у ньому лише зло. Але ж Шевченко ще у ХІХ столітті закликав:

…Учітесь, читайте.
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Не вичерпати води з Дніпра. Невичерпна Кобзарева мудрість.

Багато його пророцтв і мрій здійснилося — чи не у цьому зайвий доказ глибини його розуміння світу?

І забудеться срамотна
Давняя година.
І оживе давня слава,
Слава України.

Оживає ця давня слава. «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля» — співаємо ми в державному гімні.

Живий Дніпро-Славутич.  Живий великий Кобзар!

Житиме завжди і йтиме в світле завтра народ Ярослава Мудрого і Володимира Великого, Шевченка і Сковороди, Франка і Лесі Українки, Довженка і Стуса.

Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література

Повернутися на сторінку Шкільні твори

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.