Реалізм «Лісової пісні». Леся Українка — Літературний процес кінця XIX — початку XX ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Леся Українка (1871-1913)

Реалізм «Лісової пісні»

М. Рильський назвав «Лісову пісню» діамантовим вінцем Лесі Українки.

Крізь усе життя пронесла поетеса любов до народної творчості. Ремарки до «Лісової пісні» — це справжня поезія в прозі, надзвичайно точні, стислі і разом із тим поетичні замальовки поліських пейзажів. У цьому виявилося, зокрема, новаторство Лесиної драматургії. «Лісова пісня» нібито переливається різноманітними барвами, які відбивають розмаїття кольорів у різні пори року.

Разом із тим письменниця виявила неабияке знання побуту і звичаїв поліського села.

Майстерно виписані сцени сварки жінок нагадують нам епізоди творів кращих наших побутописців — Нечуя-Левицькрго, Кропивницького.

Написати «Лісову пісню» Лесю Українку спонукала туга за рідним краєм. Появу драматичної поеми зумовила також внутрішня потреба поетеси висловити протест проти гнітючої атмосфери, яка панувала в той час у літературних колах. «Такий твір мусив з’явитися, його чекало життя, його вимагала література» , — писала сама авторка,

У п’єсі опоетизовано красу людських взаємин, потяг до щастя, непередбачену силу великого кохання. Неабияке місце у творі посідає проблема мистецтва. Мистецтво — це те, що облагороджує людину, дає їй душу, наближає до природи.

Загадковий світ Лесиного шедевра і досі вабить нас незвіданими глибинами поетичної думки.

Вперше «Лісову пісню» поставив Державний український драматичний театр (нині Дніпропетровський драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка) в революційні дні 1918 року. Відтоді драма-феєрія з незмінним успіхом йшла майже в усіх театрах України. «Лісова пісня» — новий драматургічний жанр, створений ЛесеюУкраїнкою: це проблемна філософська драматична поема.