Притча про сіяча — Прадавня українська література. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

«Притча про сіяча»

«Притча про сіяча» була звернена до тих, хто не дбає про спасіння своєї душі, і тих, хто нетвердий у вірі. Слово Боже створило небо і землю, сонце, дерева, тварин, людину і все суще на землі. Слово наповнило розум людини добром та любов’ю до Бога і до всього, створеного ним. Але Адам і Єва, перші люди, вчинили гріх, з’ївши плід з дерева пізнання, і відкрили свої серця не тільки добру, але й злу. У притчі зерно — це душі, до яких звернене Слово Боже. Отже, зерно, що впало край дороги і було витоптане, — це душі, у які не увійшло Слово Боже, бо вони віддані злу; зерно, що впало на кам’янистий ґрунт, — душі, у яких віра заслабка, щоб витримати випробування; зерно, що впало між терен, — душі, які сприймають Боже Слово, але дуже піклуються про земний добробут, їх віра не принесе «плоду» — не передасться нащадкам. Тільки в «добрій землі» Слово проросте і дасть «плід» — души праведних отримають вічне спасіння.

«Притча про сіяча» є алегоричною картиною сівби, сходів й урожаю, і складається з фабули і моралі-роз’яснення.

Мова притчі багата на поетичну лексику та синтаксис : широко вживаються анафори та інверсії (« птахи небесні», «ґрунт кам’янистий»), синоніми, епітети («добру», «щирому» та ін.). Усе це робить «Притчу про сіяча», безперечно, високохудожнім твором.

Жанр притч у багатьох письменників був найулюбленішим для наслідування, оскільки одна притча може відповідати різним життєвим ситуаціям і допускає різнотлумачення. Притчі говорять про вічні цінності, які пов’язані з епохою і конкретними обставинами лише опосередковано, тому вони були популярними у всі часи.