Послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…». Тарас Григорович Шевченко — Літературний процес 40-60-х років ХІХ ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…». Тарас Григорович Шевченко — Літературний процес 40-60-х років ХІХ ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

 

Тарас Григорович Шевченко. ТВОРЧІСТЬ 1843-1847 РОКІВ (ПЕРІОД «ТРЬОХ ЛІТ»). Послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…».  Аналіз твору

Цей твір своєю назвою вказує на адресата, до якого звертається Т. Г. Шевченко. А саме: до українців (до пам’яті попередників, до сучасників і нащадків). У поемі воєдино пов’язано сатиру на панівний клас і авторське уявлення про те, яким має бути справжній патріот.

Епіграф послання взято з Біблії, з першого соборного послання апостола Іоанна, у якому він закликав людей дотримуватись заповідей Ісуса Христа: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь єсть». Цей епіграф тісно пов’язаний з текстом Шевченкового послання. Епіграф, як і послання Іоанна взагалі, адресований всім, хто любить Бога, а твір Шевченка — усім українцям. Епіграф настроює читачів на певне емоційне сприйняття послання і перегукується не тільки з назвою твору, а і з його сюжетом та образами. Адже як і будь-яке інше послання, твір Шевченка являє собою ліричний монолог, в окремих, місцях діалогізований.

У своєму творі Шевченко звертається передусім до українського панства, яке, прикриваючись патріотичними фразами, продовжувало гнобити свій же український народ, «братів незрящих, гречкосіїв». Облудність псевдопатріотичних фраз «народолюбців» полягає вже в тому, що вони «людей запрягають в тяжкі ярма», а значить, цим самим вони «Господа зневажають». Саме тому поет називає представників панівного класу «недолюдами», «дітьми юродивими».

Шевченка обурює те, що українське панство виявляє зверхність над простим народом, хизуючись своїм багатством. Насправді ж, це багатство— «дідами крадене добро» — нажите завдяки боротьбі простого козацтва, здобутками якого скористалась козацька старшинська верхівка. Діди українських панів наживали своє багатство «на козацьких вольних трупах, окрадених трупах».

Автор гнівно засуджує дворян, яким національну свідомість замінює плазування перед іноземними авторитетами . Дійсно, у той час німецька культура і наука претендували на роль передової, але це не означає, що вивчати історію і традиції свого народу треба «як німець покаже». Поет застерігає:

У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.

Адже з чужини можна привезти лише «великих слов велику силу, та й більш нічого». Поет закликав не нехтувати здобутками національної історії і культури, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Уже на початку твору в ліричному монолозі-звертанні Шевченко застерігає українське панство і пророкує неминучу помсту:

Схаменіться!
будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших…

У діалогізованій частині послання поет продовжує сатиричне викриття «народолюбців», які не мають почуття національної гордості, оскільки зорієнтовані на Захід пани трактують власну минувшину за іноземними істориками, не знаючи своїх коренів: «Чиї сини? яких батьків?». Прихильники слов’янофільства знають «всі мови слов’янського люду», але не знають своєї власної.

Т. Шевченко пропонує по-новому осмислити історичне минуле України, що дає змогу оцінити самого поета, його ідеологічний крок , далекозорість його поглядів. Адже в посланні він також, характеризує українських гетьманів, які внаслідок чвар за гетьманську булаву зрадили свій народ, перетворивши Україну на «Велику руїну», а самі стали жити як «раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття…», передавши нащадкам у спадок «свої кайдани, свою славу!».

Особливий гнів поета викликає той факт, що українські поміщики знущаються над своїм же народом:

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.

Крилатий вислів поета «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» свідчить про його погляди на роль інтелігенції в житті українського народу. Автор вважає, що в основі життя всіх кіл українського суспільства повинні лежати гуманістичні принципи, а інтелігенції в цьому належить чільна роль .Глибокий зміст вкладає поет у звертання «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата», закликаючи до боротьби проти соціально-національного гноблення, до національної єдності і братерства. Тільки за такої умови вітчизна збудує щасливе майбутнє і «оживе добра слава, слава України».

Таким чином, послання сприймається як заповіт Шевченка нащадкам, «…ненародженим землякам моїм…», яким ще жити в Україні й робити все для її розквіту.

Отже, послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» — це центральний твір циклу «Три літа», оскільки він став ідеологічним синтезом усієї творчості Шевченка, яким поет утвердив безсмертя української нації.

Послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…». Тарас Григорович Шевченко — Літературний процес 40-60-х років ХІХ ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Повернутися на сторінку Підготовка до ЗНО з української літератури

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *