Особливості індивідуального стилю та творчої манери Остапа Вишні. Остап Вишня — Літературний процес початку XX ст. (1900-1930). Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Остап Вишня (1889-1956)

Особливості індивідуального стилю та творчої манери Остапа Вишні

Про творчу манеру видатного українського гумориста Остапа Вишні писав інший відомий письменник М. Рильський: «Автор «Усмішок» — дуже своєрідний художник. Його манеру не сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба вчитися у нього творчого ставлення до життя, але марна річ — наслідувати його».

Для індивідуального стилю Остапа Вишні, як відзначають усі літературознавці, характерне поєднання лукавого й добродушного гумору, дошкульної сатири й ніжної лірики.

Коли письменник звертається до зображення у памфлетах та фейлетонах «друзів», як він їх собі визначив, тобто бюрократів, хабарників, хапуг, чваньків, ледарів, халтурщиків, здирщиків та інших «прохвостів», то вживає гіперболу, гротеск, іронію, контраст, нарочите зниження образів і самовикриття персонажів. У гуморесці ж життєві явища зображує в добродушному, жартівливому тоні, окремі вади людини піддає легкій, доброзичливій насмішці.

А у власне винайденому жанрі — усмішці — Остап Вишня вносить ліричне забарвлення в гумористичну розповідь.

Вперше в гумористично-сатиричній літературі ним створений позитивний образ. Згадаймо, наприклад, діда Свиридаі з «Зенітки», бабусю з «Прямої наводки» та інших героїв.

Павло Михайлович Губенко, великий Остап Вишня, мав у своєму арсеналі багато неповторних засобів творення комічного. Це і змішання стилів: про героїчне — у гумористично-побутовому стилі, про побутове — у героїчно-піднесеному із вживанням відповідної лексики. Часто він вдавався в гуморесках до наслідування ділових паперів (автобіографії, протоколу, заяви, ділового листа), наукових трактатів.

Письменник — добрий знавець різних галузей науки, культури, народного господарства, тому в мові його творів багато професіоналізмів, ужитих зі знанням справи. Остап Вишня був не меншим знавцем і живої народнорозмовної стихії: у гуморесках ми зустрічаємо і діалектизми, і розмовно-побутові слова, часто індивідуально окреслені, і влучні прислів’я та приказки, трансформовані дотепи. Це надає його гуморескам неповторного мовного колориту.

У «Мисливських усмішках» Вишня, хоч і залишається вірним своїй гумористично-сатиричній манері, виступає глибоким ліриком, майстром пейзажних картин. Ось, наприклад, така: «Розчудесні місця на річці, на Північнім Дінці… Вам ніколи там не доводилося бувати? Коли не доводилося, — обов’язково побувайте.

…А пливти вам треба в червні… Ви потихеньку пливтимете і милуватиметеся чудесними краєвидами: ліворуч зеленітимуть заливні луки, — зелені вони, ті луки, зелені та запашні, уквітчані і ромашкою, і конюшиною, і дзвіночками…

І скільки ви пливтимете, весь час вітатимуть вас своїм щебетанням веселі жовтобрюшки, канарейкові трясогузки, підпадьомкатиме на вашу честь перепел і дерчатиме деркач.

З прибережного пісочку з посвистом зриватимуться кулички, а в затоці, вкритій лататтям та білими лілеями, мов почесний вартовий, вас зустрічатиме сіра чапля.

На правому, високому березі в кущах ліщини розриватимуться солов’ї…»

Читачів приваблюють простота викладу і задушевний тон Вишневих усмішок, несподівані висновки, поетизація побутових деталей, а найбільше — делікатний сміх автора з вад окремої людини та ущиплива іронія й сатира, коли йдеться про явища, що ганьблять саму людську природу.