Народний епос

Народний епос — Усна народна творчість. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

«Зажурилась Україна, бо нічим прожити», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди», «Чи не той то хміль», «Хмельницький і Барабаш»

Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії — минулого і сучасного, намагався зазирнути у майбутнє.. Це осмислення і відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Її краса і художня довершеність захоплюють і дивують, викликають повагу і гордість за український народ, його славетну історію. Знайомлячись із творами українського героїчного епосу, можна переконатися, що вдячний народ завжди натхненно возвеличував своїх героїв. Про це свідчать і легенди («Як Сірко переміг татар»), і балади («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»), і думи, і пісні, і навіть казки («Яйце-райце», «Іван — мужичий син»). Безперечно, всі вони є не лише джерелом інформації про історичні події, а одним з найважливіших джерел історичної та національної самосвідомості народу.

Українські народні думи героїчного змісту та, історичні пісні становлять художній літопис історії українського народу. Цей літопис не завжди документально точний, бо містить у собі елементи художнього вимислу, ліричні відступи, народно-філософські узагальнення тощо. Однак події у ньому більшою мірою хронологічно окреслені. І думи, й історичні пісні відображають історію народу в художніх образах, які допомагають чіткіше збагнути значимість зображуваних подій. Українці у своїх думах і піснях із захопленням зверталися до часів Запорозької Січі.

Основна провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам. Не можна не помітити ознак оптимізму, властивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події. Особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості позначені думи і пісні періоду Визвольної війни 1648-1654 pp., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому і його бойовим соратникам: Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. На боротьбу вставали справжні герої, лицарі-козаки, такі, як Перебийніс, що «лядськую славу загнав під лаву», або Богдан Хмельницький:

Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.
Гей, не один лях лежить головою в воду.
(«Гей, не той то хміль…»)

Надзвичайною величчю сповнено, наприклад, чудову маршову пісню того часу « Гей, не дивуйте, добрії люди». Глибоким проникненням у суть історичних подій відзначаються думи про Хмельницького та Брабаша і про смерть Хмельницького.

Проте дослідники відзначають, що в історичних думах, на відміну від історичних пісень, немає любовних мотивів.

Основним творцеві і носієм українського історичного епосу є трудовий народ. Але в створенні його брали участь і представники прогресивної частини старшинської верхівки. Авторами деяких дум були безпосередні учасники подій, наприклад, війн або морських походів проти турків, або люди, що поділяли ратні подвиги з Богданом Хмельницьким.

Теорія літератури

Слово «епос» — давньогрецького походження й у перекладі означає «слово», «розповідь». Давній героїчний епос — це розповіді про подвиги легендарних предків, про подорожі й незвичайні пригоди, у яких виявляються їх розум і кмітливість, мужність і героїзм. Епос бере початок із фольклору й об’єднує героїчні народні пісні, сказання, поеми.

Кожен народ має свій героїчний епос. Греки — «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, німці — «Пісню про Нібелунгів », індійці — «Рамаяну », українці теж мають подібні твори — історичні думи та пісні, а також пам’ятку давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Герої давнього епосу для сучасних поколінь є прикладом служіння батьківщині, народові.