МОЯ ВУЛИЦЯ (ТВІР-ОПИС). ТВОРИ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

Моя вулиця (Твір-опис). Твори з розвитку мовлення

На проспекті Героїв Сталінграда моя родина живе з 1967 року. Раніше він називався вулицею Байрона. Може, комусь хочеться жити на широкій гучній магістралі з потоком машин у десять рядів. А комусь до душі затишні котеджі на тихих тінистих вуличках старого центра. Одному подавай «висотку», а інший мріє про грядку з укропом і петунією під вікном. У кожної вулиці, як і в людини, своє обличчя, свої проблеми, свій подих.

Наш проспект тягнеться від проспекту Гагаріна на заході до району Тракторного заводу на сході. Його перетинають інші вулиці, де постійно дзенькають трамваї, квапляться автобуси, і проспект дуже нервує, коли відмовляє один із світлофорів. І «подих» у нього заклинює, бо занадто багато великих заводів навколо. От раніше великий масив був зайнятий полями Науково-дослідного інституту ім. акад. Юр’єва. Потім будинки все ближче присунулися до майбутнього проспекту. Але ще наприкінці 60-х моя мама з нашого вікна спостерігала зліт і посадку літаків у Харківському аеропорті. У фотоальбомі «Харків. Архітектура і пам’ятники» є гідний «портрет» і мого проспекту. Він стрункий і зелений. Праворуч дев’ятиповерхівки — будинки з поліпшеним плануванням. їх проектував мамин співробітник, відомий архітектор П. Г. Чечельницький. А праворуч — торець моєї скромної п’ятиповерхівки.

Напроти вікон будинку, уздовж проспекту, тягнеться липова алея. Там я, ще сидячи в колясці, вдихала запах квітучих лип. Мама котила коляску і виразно читала «Мойдодир».

Одна з останніх яскравих картин, зв’язаних із проспектом, — веселка. Друга половина дня. Сонце тільки вивільнилося з полону хмар, воно на заході, за моєю спиною. Я переходжу дорогу. І раптом переді мною величезним високим кольоровим мостом з півночі на південь над проспектом повисає веселка. Це було дивно!

Люблю милуватися проспектом навесні, коли пробуджуються дерева після зимового сну, розкриваються бруньки, галявини забарвлюються кульбабами в жовтий колір. Мальовничим стає він восени, коли в золотому убранні стоять липи, червоніють кетяги горобини.

Люблю свій рідний проспект!

Моя вулиця (Твір-опис). Твори з розвитку мовлення

Повернутися на сторінку Шкільні твори

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *