Мисливські усмішки. Остап Вишня — Літературний процес початку XX ст. (1900-1930). Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури
Остап Вишня (1889-1956)
«Мисливські усмішки». Аналіз твору. Характеристика образів
Остап Вишня був затятим мисливцем і рибалкою, часто виїжджав у мальовничі місцевості з друзями на полювання. Але, як правило, ніякої здобичі не привозив. Бо його основна мета — помилуватися чудовою природою, поспілкуватися з місцевими жителями, послухати дивовижні й дотепні мисливські історії. Усі ті спостереження, усе почуте великий гуморист записував і використовував при написанні своїх знаменитих «Мисливських усмішок». Найповніше видання цього циклу вийшло в 1958 р.
Природа і її захист, мисливські пригоди, народні характери — це, очевидно, улюблені теми Остапа Вишні. Адже тут не треба кривити душею, показувати досягнення соціалістичного будівництва і твердий поступ пролетаріату у світле майбутнє.
«Мисливські усмішки» — явище в українській літературі неповторне. Адже в них органічно поєдналися гумор народного анекдоту і пейзажна лірика.
Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця», «Лебідь», «Мисливство», «З крякухою на озері», «Вовк», «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки» — ось далеко не повний список кращих творів цього циклу. Усі вони сповнені щирим, життєстверджуючим настроєм. Письменник, як і його герой, що часто виступає й оповідачем, радіє світові, красі природи. Його більше приваблюють ліс і річка, спостереження за поведінкою звірів, птахів, риб та… самих мисливців і рибалок.
Звідси — хитруватий та дивакуватий герой-оповідач з його невтомною фантазією, ретельною підготовкою і збиранням на полювання, очікуванням здобичі, який завжди повертається не лише без упольованого звіра, а часто й без рушниці та шапки. Проте він уміє посміятися над собою, доброзичливий і зворушливо наївний.
Нерідко чарівні пейзажні замальовки подаються і як контраст до чорних душ браконьєрів, « людей-звірів» («Каченята плачуть», «Дика коза» та ін.). Цих злочинців автор не лише засуджує, а й вигадує їм глумливу кару (висидіти каченят замість убитої качки).
Комічне в «Мисливських усмішках» створюється здебільшого за допомогою метафоризації. Щоб показати єдність людини і природи, письменник наділяє звірів і птахів людськими рисами, зокрема мовою. Він веде розмову з лосем («Лось»), козою («Дика коза»), вовками(«Вовки»), собакою («Відкриття охоти»), перепелом («Перепілка»), гагарою («Гагара») та ін. На комічному діалозі побудовані усмішки «Про мудрого зайця», «Вовки»; пише листа Дикий Селезень-Крижень («Каченята плачуть»). В Остапа Вишні кожний звір, пташка — жива істота, яка може думати, міркувати, переживати, любити, ненавидіти. Вони такі ж пустуни і гумористи, як і їхні полювальники чи господарі.
Наприклад у «Бекасі»:
«Посилаю Джека: «Побіжи, пошукай, чи нема на тім болоті бекасів». Джек побіг, метнувся сюди-туди по болоту, бігав, нюхав, прибігає, висолопивши язика.
— Що, — питаю, — нема?
— Нема! — каже.»
А ось собака Флейта спочатку дуже боялася вовків: «Перший раз як наткнулася на вовка, вискочила на просіку «бліда-бліда, як стінка!». («Відкриття охоти».).
Остап Вишня виступає перед читачем як своєрідний перекладач мови птахів і звірів на людську мову. Так, журавлі своїм «кру-кру» ніби запитують: «Чуєш, брате мій, товаришу мій? Відлітаємо!» («Заєць»); крякуха призивним ках! ках! ках! закликає «своїх родичів присісти до неї, познайомитися»: «Я тут! Я тут! До мене, друзі…» («З крякухою на озері»).
Природу гуморист також бачить активно діючою, тому « місяць на липи ковшами золото сипле » (« Вальдшнеп»), «сонце хитрюще!»: «воно хоче, щоб усе, де воно промені кине, — щоб усе там грало, вилискувало, раділо, буяло…» («Короп»); «ліс стоїть задумливий, печальний» («Вальдшнеп»); верби «думу думають» (там же); «…сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява», — ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде, чи, може, Чайковського на симфонію викликає» («Заєць»).
Часто описи природи переходять у метафори широкого філософського плану («Ось падає кленовий лист… Старе одживає, нове — народжується» — в гуморесці «Вальдшнеп»).
«Мисливські усмішки» насичені зоровими образами. Це кольори й відтінки кольорів (зелений килим, смарагдові вруна буйної озимини, золота крякуха, золотаві карасі, рудувато-чорнувато-крапчастенькі дикі курочки, темно-бура зверху і сліпучо-біла спереду гагара).
Звукові картини гуморист створює як музикант, як поет. Це і звуконаслідувальні слова, й експресивні дієслівні вигуки, і лексика, запозичена автором з галузі музики: «стакато» перепілки, «флейтою іволга заграє» та інші.
Закликаючи читачів любити природу, бути її охоронцем, письменник часто вживає пестливі слова, особливо коли йдеться про молодь птахів, звірів, риб: чиряточка, ластівочка, пташенятко, гороб’ятко, зайченята, крякушенята, лисиченята, солов’ята, щученята, соменята і под.; річечка, лісочок, хутірець, озеречка і т. д.
При створенні комічного переважають слова із збільшувальними суфіксами. Так, кабан із розповідей мисливців «чималенький», «здоровенний», «величезний», «страховидло, сильне та люте», має «отакенну голову із страшними зубилами-іклами» («Дикий кабан, або вепр»).
Лексичні повтори та фразеологізми — також дуже поширені й улюблені мовні засоби Вишні (повтори: «шукав-шукав, шукав-шукав — нема», «копиці пахучого-пахучого сіна», небо «глибоке-глибоке т асинє, а зірок тих, зірок!», «солодко-солодко позіхаю», «тихо-тихо Оскіл воду несе», «у ліщині затишно-затишно», «під кожухом тепло-тепло… І на серці тепло-тепло», «І ось ваш поплавок поїхав-поїхав-поїхав і зник під водою»; мисливські фразеологізми: «робити стойку», «сидіти на хвості», «брати на мушку», «стояти нагону», «піднімати звіра», «вечірня зорька», «стояти на тязі»).
Використовуючи повтори, письменник продовжує традиції усної народної творчості. До речі, нерідко у його творах можна зустріти й рядки з народних пісень.
Фразеологізми Остап Вишня використовує як у незмінному вигляді, так і в трансформованому, що надає численні можливості для створення комічного.
Отже, художні засоби й стиль «Мисливських усмішок» — тема невичерпна і може бути предметом окремого дослідження.
Головне ж, що отримує читач, ознайомившись із гуморесками, — це світлий, задушевний настрій, посмішку, а то й сміх від душі, бажання оберігати й примножувати багатства нашої матінки-природи.
Мисливські усмішки. Остап Вишня — Літературний процес початку XX ст. (1900-1930). Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури
Повернутися на сторінку Підготовка до ЗНО з української літератури