Літературознавство і критика — Літературний процес 40-60-х років ХІХ ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури
Літературознавство і критика
У зв’язку з пожвавленням літературного життя в Україні зароджується літературознавство. Саме на ці роки припадає бурхливий розвиток літературної критики, яка в 60-ті роки стає окремою галуззю літературної діяльності.
В умовах переслідування української культури, заборони української мови та української видавничої справи провідна роль у розвитку цих напрямків суспільної діяльності належала російській критиці, яка не обходила увагою українську літературу. Оцінку явищ української літератури здійснювали видатні критики В. Бєлінський, М. Чернишевський, М. Добролюбов, Д. Писарєв, які вимогливо ставилися як до творів російських письменників, так і українських.
Після повернення з заслання до процесу розвитку літературознавства і критики активно долучається Т. Г. Шевченко. У поезії, прозі, щоденнику і листах він висловлює власні погляди на літературу і мистецтво. Великий поет із захопленням відгукнувся на «Народні оповідання» Марка Вовчка, високо підносить творчість М. Гоголя та М. Салтикова-Щедріна.
Проблемі піднесення «національного духу» в українській літературі присвячував свої літературно-критичні праці Пантелеймон Куліш. Він вважає, що українська література повинна служити ідеї консолідації всіх верств українського населення, а задля збереження свого національного характеру українській літературі необхідно розвиватись «відрубно» від російської літератури, щоб не підпадати під її вплив.
На початку 60-х років зароджується літературна критика Галичини. У місцевій періодиці з’являються літературно-критичні нариси, літературні замітки, оглядові статті, рецензії на театральні постановки.
Літературознавство і критика — Літературний процес 40-60-х років ХІХ ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури
Повернутися на сторінку Підготовка до ЗНО з української літератури