Лірика. Тарас Григорович Шевченко (РАННЯ ТВОРЧІСТЬ) — Літературний процес 40-60-х років ХІХ ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Тарас Григорович Шевченко. РАННЯ ТВОРЧІСТЬ (1838-1843)

Лірика. Аналіз творів

Рання творчість Т. Г. Шевченка представлена незрівнянними зразками ліричної поезії, баладами, соціально-побутовими та історичними поемами і драматичними творами.

Важливе місце в ліриці раннього періоду посідає тема призначення поета і поезії в суспільстві («Думи мої, думи мої…», «Перебендя»). Вірш «Думи мої, думи мої…» став не тільки поетичним заспівом до збірки «Кобзар», а і визначенням спрямованості подальшої творчості.

Предметом творчості поета є Україна, де «…родилась, гарцювала козацькая воля», до якої поет спрямовує всі свої помисли, бо впевнений, що тільки в Україні знайде розуміння своїх вболівань за минуле, сучасне і майбутнє народу, тільки ненька Україна привітає його: думи, « як свою дитину ».

Тему ролі митця і мистецтва в суспільстві Шевченко розвинув у вірші «Перебендя». Сліпий народний співець Перебендя, опиняючись серед людей різних соціальних верств, виконує різні пісні, догоджаючи їм. Звідси — незадоволення собою, бо справжнє щастя Перебендя відчуває тільки тоді, коли його

…Серце поволі з Богом розмовля,
То серце щебече Господнюю славу,
А думка край світа на хмарі ґуля.

Звертаючись до теми призначення митця і мистецтва, Шевченко заохочує українських письменників відтворювати героїчне минуле України. Бо й сам Тарас Григорович усе своє життя цікавився героїчним минулим рідного народу. У вірші «До Основ’яненка» поет сумує за Запорозькою Січчю, за козацькою волею, згадує колишню славу рідного краю:

Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!

Поет вірить, що здобутки запорозького лицарства мають пробудити гідність у нащадків, бо:

Слава не поляже,
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.

Але сам Шевченко скаржиться на власне безталання, вважає, що йому не під силу віршованим словом пробудити національну свідомість українців:

…Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би, — був голосок,
Та позички з’їли.
Блуджу в снігах та сам собі:
Ой не шуми, луже!
Не втну більше…

«Батьком» Шевченко називає Основ’яненка. Звертаючись до старшого друга, якого «люде поважають» за «добрий голос», закликає його відтворювати історичне минуле України, бо впевнений, що:

Наша дума, наша пісня,
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України.

У ранній ліриці Т. Г. Шевченко звертається ще до однієї теми — соціальної нерівності та шукання молодою людиною щастя. З цією метою поет використовує теми та образи бурлацьких і сирітських народних пісень. Вірші «Тече вода в синє море…», «Вітре буйний, вітре буйний!», «Нащо мені чорні брови…» автор назвав думками, тобто короткими ліричними віршами елегійного чи баладного змісту. Усі Шевченкові «думки» стали народними піснями.