Культура запорозьких козаків (Твір-опис). Твори з розвитку мовлення
Усі відомості про життя та культуру запорозьких козаків можна черпати з літописань, де йшлося, головним чином, про війни та походи, громадське та культурне життя; і писали літописи самі козаки.
З давніх-давен на терені Київської Русі, а потім України священне ремесло літописця було підвладне загалом лише ченцям. Біля витоків цілої плеяди мо-нахів-істориків стоїть могутня постать ченця Києво-Печерської лаври Нестора Літописця. В Україні епоха Нестора та його продовжувачів змінилася добою козацького літописання. Козацька старшина, що здобувала освіту і вдома, і в іноземних університетах, здійснила переворот у літописанні — перехід від літописів до наукових історичних творів.
Козацькі літописи є свідченням діяльності насамперед козацької верхівки, що, безумовно, позначалося на їхньому змісті. Але й широкі маси козацького народу, «козацька голота», не були німими. Крім того, що саме вони поставали головним творцем історії, вони ще залишили по собі й свої «історичні твори».
Не бракувало в Україні кінця XVII ст. і книжок. Незважаючи на воєнні лихоліття, в країні діяло 13 друкарень: із них дев’ять українських, три польських і одна єврейська. Письменники творили химерним бароковим стилем, користуючись штучною церковнослов’янською мовою, далекою від тогочасної розмовної. У творах світських авторів, навпаки, наявна тенденція користуватися народною мовою й порушувати конкретні питання.
Щодо церковного життя України за часів козаччини, то основу його складало православне християнство. Віра на Січі була єдиною, католики ж і особливо, уніати вважалися ворогами. Рушійною силою православного відродження України була стародавня Києво-Печерська лавра, матеріально підтримувана заможною козацькою верхівкою та багатими православними шляхтичами. Відчутний вплив позначився на розвитку мистецтва України, у тому числі й на народному живописі, що набув поширення у Запорожжі. Довгий час він розвивався в межах іконопису. Народні митці-іконописці потроху звільнялися від канонів візантійського іконопису; їхні ікони позначалися об’ємністю форм, застосуванням яскравих барв і головне — зображенням на іконах людей — сучасників іконописців. Поширилася в Україні традиція виконання ікон у стилі «Запорозької Покрови»: там на іконах поруч із козаками зображалися також військові клейноди запорожців.
Світський живопис того часу відтворений у народних картинах із зображенням козака Мамая, які прикрашали тоді кожну селянську й козацьку хату. Кобза, яку тримав козак, символізувала народну історію та мрії, кінь — його волю, дуб — його могутність. Часто на цих картинах можна побачити спис із козацьким прапорцем, а також штоф та чарку. То були речі, пов’язані зі смертю козака — спис ставився на місце поховання, штоф та чарка клалися в могилу, і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, адже загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.
У той же час поширюється так званий «книжковий портрет» — зображення засновників церков або людей, що надавали монастирям значну фінансову підтримку.
У духовній культурі високого розвитку досягло хорове мистецтво. Упродовж багатьох віків національно-визвольної боротьби український народ поряд із піснями творив думи — героїчну, драматизовано й водночас просякнуту ліризмом поезію, що виконувалася під акомпанемент бандури, кобзи або ліри.
Думи та народні пісні — це соціальна пам’ять народу, його бачення життя та історії.
Творцями та зберігачами народного епосу були кобзарі. Джерела свідчать, що за часів Київської Русі існували співці, які виконували твори на історичні теми, «співали славу» воїнам-князям. Кобзарі, нащадки легендарного Бояна, й були охоронцями бойової слави народу. Багатьох із них віддавали у навчання до старих кобзарів ще хлопцями. Засвоївши науку, вони перебували на Січі як звичайні козаки. У вільний час вони співали для своїх побратимів. Дехто приходив до кобзи, підірвавши здоров’я, а найчастіше — втративши зір під час військових походів. Мандруючи містами і селами усієї української землі, кобзарі своїми піснями розпалювали праведний гнів проти поневолювачів, закликали молодь вступати до війська, прославляли гетьмана Богдана — «батька козаків».
Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, видатне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Наскільки творчість кобзарів насичена конкретним історичним матеріалом і вірно передає характер подій, можна переконатися, порівнюючи їхні твори з історичними драмами, що виникли саме в той час в українській культурі. Великий крок уперед у розвитку української драми зробив ще Феофан Прокопович, написавши 1705 року драму «Володимир», присвячену гетьманові Мазепі. Однак найрозповсюдженішою в Україні тих часів була так звана «вертепна драма».
Вертеп — це дерев’яна скринька у вигляді хатинки, переділена на два поверхи. Замість акторів виступали у вертепі ляльки, якими управляла людина за вертепом, що проголошувала тоншим або грубішим голосом — відповідно до ролі — слова персонажів. Українська вертепна драма складалася з двох частин: релігійної та інтермедійної. У релігійній частині, яка відбувалася на верхньому поверсі, переважали євангельські сюжети. В інтермедійній — на нижньому поверсі — виступали постаті з народного життя: козак, поляк, литвин, москаль, циган. Вертепні актори (зазвичай це були бурсаки), не маючи змоги відкрито проголошувати свої думки та мрії, користувалися «езоповою мовою», маскуючи за образами релігійних та історичних сюжетів проблеми сучасного життя народу.
Згодом цей скритий, завуальований стиль вислову будь-яких ідей мистецького твору сприяв появі в українській культурі унікального стилю, який і досі в усьому світі зветься українським, або козацьким бароко.
Наслідуючи високорозвинену та своєрідну культуру Київської Русі, українська культура розквітла та зміцніла у державі запорозьких козаків. Саме життєвість її основних рис забезпечила українському народу можливість за тяжких умов соціального й національного гноблення під владою іноземних держав зберегти свою національну гідність.
Культура запорозьких козаків (Твір-опис). Твори з розвитку мовлення
Повернутися на сторінку Шкільні твори