Інтимна лірика Кобзаря. Тарас Григорович Шевченко, Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури
Тарас Григорович Шевченко. Інтимна лірика Кобзаря. Аналіз творів. Характеристика образів
Земний світ для великого Кобзаря — це світ «широкий та веселий, ясний та глибокий». І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне, щире кохання. Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, над яким невласна навіть смерть:
Єсть серце єдине, серденько дівоче,
Що плаче, сміється, і мре, й оживає,
Святим духом серед ночі
Понад ним витає.
Все життя поет згадував своє перше кохання, Оксану Коваленко, «чужу чорнобриву», згадував щастя вже від того, «як побачить диво — твою красоту». У найжорстокіших умовах царської солдатчини він писав:
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх.
Пташиний спів вивів у долину «з біленької хати» дівчину в «білій свитині» до молодого козака. Кохання козака і дівчини таке ж чисте та незаймане, як білий цвіт калини. Кохання — ось де земний рай. «Якого ж ми раю у Бога благаєм?» — запитує поет («Зацвіла в долині…»). Адже без кохання людина не може жити, без кохання «літа тії молодії марне пронеслись», без кохання «не живем, а тілько ходим та згадуєм тії годи, як жили колись» («І широкую долину…»). Поет розумі?, що без милого страшна жіноча недоля:
Ой мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.
(«Не тополю високую…»)
Мальовничі картини української природи служать Шевченкові тлом, що надає почуттям і стосункам закоханих особливої краси, задушевності, зворушливості:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Пташечка зраділа
І защебетала.
Інтимна лірика взагалі посідає важливе місце в житті поета після заслання. Шевченко мріяв створити сім’ю, покладав надії на шлюб з Лікерою Полусмаковою, а коли мрія не здійснилась, його охопило почуття безнадії та самотності:
Минули літа молодії,
Холодним вітром од надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись…
(«Минули літа молодії…»)
Але які сердечні слова знайшов поет для опису сімейного щастя:
А я буду груші рвати,
Діткам подавати…
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти.
Тойді, серце, як бралися,
Сі древа садив я…
Щасливий я! —
І я, друже, З тобою щаслива!
(«Подражаніє»)
Отже, зворушлива сила інтимної лірики великого Кобзаря й досі бентежить душі багатьох поколінь.
Інтимна лірика Кобзаря. Тарас Григорович Шевченко, Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури
Повернутися на сторінку Підготовка до ЗНО з української літератури