Інтимна лірика. Іван Якович Франко — Літературний процес 70-90-х років XIX ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Іван Якович Франко (1856-1916)

Інтимна лірика. Аналіз творів

Нова грань таланту Івана Франка розкрилася у збірці «Зів’яле листя» (1896 p.), яку митець назвав «ліричною драмою». Цей шедевр інтимної лірики понад сто років бентежить серця читачів, обпікає вогнем пристрастей, і дарує естетичну насолоду. Збірка складається з «трьох жмутків», де розкривається туга і страждання ліричного героя, породжені складними суспільними та особистими обставинами, непростий перебіг внутрішнього життя закоханого — від зародження почуття до його краху. Ці психологічні процеси здійснюються через самоаналіз оповідача. Причиною своїх мук він вважає «три недолі», що стали супутницями його життя: перша недоля — «м’яке серце», друга— «хлопський рід», третя — «горда душа».

Неосяжне пісенне багатство українського народу І. Франко відкриває читачеві у вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?». Пропускаючи образи усної поезії через призму власного інтимного життя, автор надає їм нового звучання. Твір побудований у формі діалогу між калиною та дубом, де дуб виступає символом фізичної сили, а калина —втіленням дівочої краси і ніжності. Повторення у кожній наступній строфі попереднього непарного рядка посилює мелодійність звучання цього вірша.

Зворушливим монологом, що вражає глибоким відображенням внутрішньої боротьби ліричного героя, є поезія «Чого являєшся мені у сні?..». Автор змальовує трагедію неподіленого кохання, використовуючи сповнені великого душевного болю запитання, епітети та порівняння, що мають здебільшого подвійне психологічне навантаження (німі уста, криниці дно студене, неначе перла у болоті тощо). Ліричний герой драми — людина чуйна, добра, щира і духовно багата, здатна на палке кохання. Кохання окриляє ліричного героя, додає сил у боротьбі і творчості. Але відсутність взаємності боляче вражає юнака і породжує в ньому песимізм. Ототожнення ліричного героя з автором є хибним, адже Франкові не властивий індивідуалізм — риса, що зустрічається у деяких поезіях. Проте автор наголошує на тому, що кожній людині властиві і хвилини слабкості, і розпачу.

Після виходу збірки «Зів’яле листя» деякі критики зарахували її автора до декадентів. Гостре заперечення цього твердження знаходимо у вірші-ораторії «Декадент».

Твір має яскраві ознаки публіцистичного стилю, який допомагає глибше розкрити образ поета, життя якого сповнене героїчної праці і боротьби за кращу долю рідного народу:

Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.