Гра Солом’яний бичок, Ігри, спрямовані на розвиток зв’язного мовлення у дошкільників, Заняття в дошкільному навчальному закладі
Мета: удосконалювати навички інсценізації знайомих казок; навчати описувати тварин; розвивати творчі здібності.
Хід гри Солом’яний бичок, Ігри, спрямовані на розвиток зв’язного мовлення у дошкільників, Заняття в дошкільному навчальному закладі
На початку гри відбувається інсценізація казки «Солом’яний бичок». Обираються «дід», «баба», «бичок», «зайчик», «лисичка»,«вовк»,«ведмідь».
Вихователь читає текст казки, діти виконують свої ролі.
Вихователь. Жив собі дід та баба. І такі вони були бідні, що нічого не мали. От баба й напалася на діда.
Баба. Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка й осмоли його смолою.
Дід. Що ти, дурна, говориш? Навіщо тобі той бичок здався?
Баба. Зроби, я вже знаю навіщо.
Вихователь. Дід зробив солом’яного бичка й осмолив його смолою. Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла, пряде кужіль і приказує.
Баба. Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Вихователь. Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь; наскочив на бичка…
Ведмідь. Хто ти такий? — скажи мені!
Бичок. Я — бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.
Ведмідь. Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!
Вихователь. Бичок мовчить. Ведмідь тоді його зараз за бік, почав смолу оддирати. Оддирав-оддирав, та й зав’яз зубами, що ніяк і не вирве. Сіпав-сіпав — ні! Затяг того бичка хто знає куди.
От баба прокидається, аж бичка й немає.
Баба. Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок подівся? Мабуть, він уже додому пішов.
Мерщій ухопила днище й гребінь на плечі, та й повернулася додому. Коли дивиться: ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда.
Баба. Діду, діду, бичок наш ведмедя привів!
Вихователь. Дід вискочив, оддер ведмедя, узяв і закинув його в погріб.
На другий день зранку баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує.
Баба. Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Вихователь. Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк, та до бичка.
Вовк. Хто ти такий? Скажи мені!
Бичок. Я — бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.
Вовк. Коли ти смолою засмолений, то дай і мені смоли засмолити бік, а то мені собаки обідрали.
Бичок. Бери!
Вихователь. Вовк зразу до боку, хотів смолу оддер-ти. Драв-драв, та зубами й застряг, що ніяк уже й не одде-ре: що хоче назад, то й ніяк. От і вовтузиться з тим бичком.
Прокидається баба — аж бичка вже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів». Пішла додому.
Коли дивиться: вовк бичка тягає; вона побігла дідові сказала. Дід вовчика в погріб кинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти; сіла та й заснула. Біжить лисичка.
Лисичка. Хто ти такий?
Бичок. Я — бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.
Лисичка. Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: злющі хорти трохи шкуру не зняли.
Бичок. Бери!
Вихователь. Зав’язла і лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала, дід укинув у погріб і лисичку.
А далі й зайчика-побігайчика піймали.
От, як назбиралось їх, дід сів над лядою в погребі, почав гострити ніж. Ведмідь його й питає.
Ведмідь. Діду, навіщо ти ніж гостриш?
Дід. Щоб із тебе шкуру зняти та зробити з тієї шкури кожухи і собі, і бабі.
Ведмідь. Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу.
Дід. Ну, гляди!
Вихователь. Узяв і випустив ведмедика.
Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає.
Вовк. Діду, навіщо ти ніж гостриш?
Дід. Щоб із тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку зробити.
Вовк. Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це ціле отару овечок прижену.
Дід. Гляди!
Вихователь. І вовка випустив.
Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає.
Лисичка. Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ніж гостриш?
Дід. У лисички гарна шкура на опушку й на комірець, тому хочу зняти.
Лисичка. Ой, не здіймай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей і курей принесу.
Дід. Ну, гляди!
Вихователь. І лисичку пустив.
Залишився один зайчик; дід і на нього того ножа гострить. Зайчик його питає.
Зайчик. Навіщо, дідусю, ти ножа гостриш?
Дід. У зайчика шкура м’якенька, тепленька — будуть мені на зиму рукавички і капелюх.
Зайчик. Ой, не ріж мене, дідусю,— я тобі стьожок, сережок, намиста доброго принесу, тільки пусти на волю!
Вихователь. Пустив і його.
От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ, ні зоря, аж стук-стук щось до діда в двері. Баба прокинулась.
Баба. Діду, діду! Щось до нас у двері стукає, піди подивись!
Вихователь. Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду припер. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знову — стук-стук! Коли вийде — аж вовк повен двір овець нагнав. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго.
І дід радий, і баба рада.
А бичок, стоячи на сонці, розтанув.
Після цього діти об’єднуються у дві команди. Вихователь пропонує малюкам подумати і сказати, які ще тварини могли б потрапити у погріб, і що вони могли принести діду, за те що він їх відпустив. Команди по черзі називають тварин, і що вони могли принести. За кожну названу тварину команди отримують один бал. Переможець визначається за кількістю балів.
Гра Солом’яний бичок, Ігри, спрямовані на розвиток зв’язного мовлення у дошкільників, Заняття в дошкільному навчальному закладі
Повернутися на сторінку Ігри для дошкільників. Заняття в дошкільному навчальному закладі