Леся Українка. Життєвий і творчий шлях, українська література

Леся Українка. Життєвий і творчий шлях, українська література

Хід заняття Леся Українка. Життєвий і творчий шлях, українська література

I. Актуалізація опорних знань

Колективна робота.
1) «Перегляд» створеного творчою групою «кіносценарію» за новелою В. Стефаника «Камінний хрест».
2) Доведення групою «літературознавців-аналітиків», що твір В. Стефаника «Камінний хрест» має виразні риси експресіонізму.
(Новий тип психологізму — не розщеплювати, атомізувати психіку людини, а знаходити основний мотив, спільну з природою основу; зображує простий характер; досліджує сенс страждання головного героя, показує взаємозв’язок всього сущого, підносить ідею єдності Івана Дідуха з полем, рідною землею. Герой схилений, негарний з виду, але прекрасний від своєї праці, любові до землі і т. ін.)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Поодинокими зірками на небосхилі української (та й світової!) літератури світять жіночі постаті. Але як яскраво! «З усім своїм культом нелюдської сили і мужніх чистот, Леся Українка скрізь і завжди в своїй поезії зостається жінкою. Вона тим і сильна, тим і займає свою власну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристрасті. Прометеєвим огнем пройняті пориви з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви», — писав відомий поет та літературознавець Микола Зеров. Про життя, гідне подиву й захоплення, про Лесю Українку ми будемо говорити на сьогоднішньому й кількох наступних уроках.

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Міні-лекція з елементами евристичної бесіди.
— Що ви вже знаєте про Лесю Українку, про її родину, зокрема матір?
— Які твори читали? Назвіть їх тематику. (6 клас — поезії «Мрії», «Як дитиною, бувало.», «Тиша морська»; 8 клас — поезії «Ви щасливі, пречистії зорі», «Давня весна», «Хотіла б я піснею стати.», поема «Давня казка».)
— Як би ви охарактеризували поезію Лесі Українки за читацьким сприйняттям. (Ліризм, мрійливість, високі поривання, мелодійність і т. ін.)

Про Лесю Українку написано багато наукових розвідок, навіть художніх творів, але загадку її геніальності та сили духу не розкрито й досі.
Освіти в узвичаєному розумінні в цієї дівчини взагалі не було. І не тільки через недугу. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж чужомовної шкільної науки. Знайомі Косачів трохи осуджували її за те, що вона не прищеплює своїм дітям світських манер, яких навчали в тодішніх пансіонах і гімназіях, і цим, мовляв, псує своїх дітей, не дбає про їхню майбутню кар’єру. Але вдумливий добір книжок для Лесино-го читання, система ігор, тривалі бесіди про довкілля та різні життєві явища — з успіхом замінили дівчині гімназію. На літо мати вивозила дітей у село, спонукала до спілкування із селянськими дітьми, спостереження за народними звичаями й традиціями, усною народною творчістю, вчила дівчаток вишивати.
З 12-ти років Леся під керівництвом матері вивчає німецьку та французьку мови, швидко їх опановує, вільно читає. Потім були польська, російська, давньогрецька, латинська, італійська, болгарська, англійська. Перебуваючи в країнах Західної Європи, письменниця вільно контактувала з іноземцями, розмовляючи всіма європейськими мовами. Могла порозумітися і чеською, і грузинською, і арабською. Отже, Леся Українка стала поліглотом, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Європи і взірцем наполегливості та цілеспрямованості у всьому, зокрема в самоосвіті.
Відомий літературознавець Борис Степанишин виділяє ще такі основні риси характеру Лесі Українки, як принциповість, скромність, самокритичність, велика сила волі, почуття людської гідності, милосердя, працьовитість, делікатність, жертовність, безстрашність і самостійність.
Сестра Ольга згадує: «Як би тяжко вона не страждала, перш за все думала про те, щоб не засмутити, не турбувати інших тим стражданням, не заважати комусь, не обтяжувати, навпаки — розвеселити жартом, потішити, заспокоїти, підтримати, підбадьорити, якого б напруження не вимагало від неї теє перемагання болю чи смутку власного. Така була все своє життя.» А громадський діяч, товариш Франка Павлик писав дядькові поетеси Драгоманову: «Леся просто приголомшила мене своїм образованням та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти й людського життя».
Широким є і спектр захоплень Лесі Українки — читання, гра на фортепіано, театр, вишивка, записування народних пісень, переклади, громадські бесіди, мандрівки (хоч часто й вимушені).
Вона була щирою українкою і сповідувала високу національну ідею. Коли їй запропонували поміняти громадянство, щоб жити в більш демократичній державі, вона сказала, що «воліла б бути громадянкою незалежної самостійної України».
— Згадаймо, хто з родини Косачів-Драгоманових став письменником, громадським діячем (можна змалювати родовідне дерево).
У стосунках з рідними Леся Українка була ніжною, турботливою і дбайливою. Ось один із прикладів. Коли наймолодша сестра Ізидора захворіла на дифтерію, Леся не спала й не їла, жертовно доглядаючи її, виконуючи всі приписи лікарів. Через 17 років Ізидора заслабла вдруге (цього разу в неї був черевний тиф), найстарша сестра у тривожний час 1905 року через усю імперію поїхала до Петербурга і врятувала свою улюбленицю. Втретє Леся визволила сестру своїм іменем, 1939 року, коли та перебувала в сталінських таборах (за дворянське походження). Більшовики зробили гарний жест — на честь поетеси-революціонерки Лесі Українки звільнили Ізидору з ув’язнення і навіть дозволили виїхати за кордон.

— Що вас найбільше вразило в розповіді?
— Чи вважала Леся себе ідеалом?

2. Виразне читання.
(Учитель виразно зачитує уривки з висловлювань Лесі Українки про себе.)

…Коли я активна, я не знаю страху.
Я люблю мати в усьому ясність, і я за правду.
Я звикла… кінчати всі розпочаті справи.
Я сама вибираю собі товариство свідомо, так само, як свідомо зрікаюся його.
Ніщо мене так не мучить, як фальш. Москалі кажуть: «Худой мир лучше доброй ссоры», але я вважаю якраз навпаки: ліпше щиро посваритися, ніж нещиро миритись.
Всі мені толкують, що я повинна жити рослинним життям, але я не можу обернутись у рослину. [Не могла і не захотіла. Не захотіла з переконання, що вона — Людина. А для справжньої людини вести споживацький спосіб життя є найбільшою ганьбою].
Я завжди журюся, як почую, що у Вас якесь лихо. [Ми не називаємо імені цього адресата, бо Леся завжди журилася про кожного з друзів і знайомих, у кого було найменше лихо].
«Перше враження таке,— пише Леся в листі з Відня,— ніби я приїхала в якийсь інший світ — кращий, вільніший. Мені тепер ще тяжче буде у своєму краю, ніж досі було».
По-моєму, так: або жити, або вмирати, аби не скніти ціле життя.
Я б хотіла, щоб мене судили по щирості, не вважаючи ні на мою молодість, ні на молодість нашої літератури, а я б тоді відала, як з тим судом обійтися!.. Я ніколи не ображаюся, коли судять мою роботу.
«Я б віддала своє життя без жалю ради тебе»,— заявляє Леся матері без найменшої пози. (В особистих, надто кревних стосунках, Леся була безкорисливою і самовідданою).
Моя любов більш активної, ніж пасивної натури.
Не буду відповідати докорами на докори, а постараюся довести свою рацію ділом.
Світ іде не до гіршого, а до кращого.
Я не боюся гіркої правди.

Мої плечі витримають і не таку вагу.
Всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати.
Стараюся нічого зайвого не купувати.
Кажу по правді, тому що брехати сором.
Натура моя така, що кожний борг я мушу виплатити, інакше не буду в згоді з собою.
Літературна гордість у мене є!
Артистизм я люблю понад усе. Хай живе мистецтво!
Я не люблю, коли мене щадять.
Щирість ніколи не може засмутити до краю.
Воно правда, що натуру тяжко одмінити, але можна, не одмінюючи, вдержувати, коли треба.
За популярністю не ганяюся.

3. Слово вчителя.
Розповідь про Лесю Українку була б далеко не повною, коли б ми не торкнулися особистого життя поетеси, її почуттів.

4. Повідомлення
Леся Українка і Сергій Мержинський… Трагічна, безмежно сумна, але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності. Багато в чому різні люди: геніальна жінка, чиї твори не були належно оцінені сучасниками і не прочитані повною мірою і нині, через багато років, й інтелігентний, сповнений благородних поривань син армійського офіцера. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. На мою думку, ці люди не могли не зустрітися. Рано осиротівши, Сергій виховувався у бабусі, здобув вищу освіту, багато читав, перекладав, пробував свої сили в публіцистиці. Лесю Українку вражали краса і чистота цієї людини, постійне внутрішнє горіння, він був людиною освіченою, інтелігентною, надзвичайно милою і симпатичною. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Сергій подібні одне до одного. Нескінченні, невичерпні розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. Літо 1898 року. Воно було незабутнє. Може, найкраще, найщасливіше в житті Лесі Українки. Довго блукали полями, вибиралися на старовинні степові кургани, плавали човном по річці Псьол. Нечасто Лариса Косач могла так оцінити людину: «Він завжди мене розуміє і вірить мені, як своєму найближчому другові». Адже розуміти, по-справжньому розуміти таку людину, якою була Леся Українка, могла тільки непересічна особа.
Згадані вище слова були сказані про Сергія Костянтиновича Мержинського, людину, про котру ми знаємо так мало, але цей чоловік мав величезне значення для поетеси. Їхнє знайомство й справді переросло у велику дружбу. На жаль, листування не збереглося — трапляються лише поодинокі спогади в листах до сестри Ольги: «Зустрічаються досить часто. Коли він говорить про неї, то в його словах звучить велике захоплення і глибоке почуття. Але не таке, якого вона очікувала. Адже Сергій був закоханий в іншу жінку. Тому в його словах і біль, і сум. Коли Олена Пчілка запитала у доньки: «Се — дружба чи щось інше?», то Леся відповіла: «Не питай мене про се, мамочко. Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю — без міри, без краю, що те кохання — ніж у моєму серці; вирви ніж з серця — і воно кров’ю зійде. Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він мене любив, ми обоє нещасні були б. Я знаю се і все-таки його кохаю, сама себе палю вогнем»».
З наближенням зими здоров’я Мержинського погіршувалося. Леся тяжко переживала це горе. Сама ледве стала на ноги після стількох недуг, а тепер марнує себе ще й чужим лихом — побивається за хворим. Тому батьки не схвалювали доньчиних вчинків, хоч розуміли і в душі співчували їй, але жаліли свою дитину. Вони не докоряли вголос, не перешкоджали робити їй, як вона хоче, однак мовчки все це засуджували. Мовчазні конфлікти завдавали багато страждань. Лесі теж було шкода батьків і всю рідню, яким вона завдавала прикрощів, але вона ніколи й хвилину не вагалася — була на боці приреченого, вона з тих, хто страждає і гине.
Болем і незгасаючою надією сповнені листи Лесі Українки цього періоду. Ользі — сестрі, другові, пораднику — вона напише: «Я думаю, що таки поїду, хоч би мені прийшлось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила за все своє життя. Нехай навіть се жертва буде потрібна».
I ось із 7 січня вона біля хворого. Не залишає його ні вдень, ні вночі. Він уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки. Втрачає останні сили. Обличчя бліде із жовтуватим відтінком. На ньому світяться лише великі очі. Температура щодня дуже висока. Часто кров іде горлом. Та, помираючи, він прагне піклуватися про Лесю.
Вона читає на його прохання книжки, листи, грає на фортепіано, розмовляє. часто говорить вона одна, а він очима, жестами відповідає їй. Та через своє безсилля дуже нервує. Ларису Петрівну не міг зупинити характер Мержинського, що став важким під впливом хвороби. А побутові труднощі! Багато що просто вражає, коли дізнаєшся про останні місяці цього кохання. Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку, біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить в собі сили сказати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б, та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка, отже ж, ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…»
Стомлена безсонними ночами, абсолютно забуваючи про себе, вона відчуває, що внутрішні сили не слабшають, а, навпаки, міцніють. Прекрасні очі палають вогнем колосальної сили, вогнем, джерело якого — вміння співчувати, осягати чужий біль як власний.
А нещастя насувалося невідступно і невблаганно, хвороба прогресувала. Надія змінювалась безвихіддю. Молодий 30-річний чоловік із красивими очима тримав на грудях хрест. Біля ліжка — Євангеліє — в останні дні життя став християнином.
Отримав лист від коханої. Губи шепотіли її ім’я, потемніле від болю лице ледь освітлювала слабенька посмішка. Чим вона могла допомогти? Як затамувати незагоєну рану, котру лишає на все-все життя нерозділене кохання? Були б такі ліки — хай навіть добуті з власного серця — вона віддала б їх. Тепер їй однаково. Гірка чаша випита до краплини. Тепер вона звідала все! От, виходить, задля чого виривала його з лапищ смерті. Щоб здобути ще один відчутний удар. Леся, повторюючи за Мержинським, пише листа його коханій, і ніхто, і ніщо не полегшить прихованої розпуки між рядками. Цю чашу вона випила до дна.
8 січня після одного з найтяжчих нападів хвороби в самому «апогею болю», як зізнається через 2 роки в листі до I. Франка, протягом ночі Леся напише драматичну поему «Одержима».
3 березня 1901 року Мержинський помирає.
Феноменальна жінка, вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право написати: «Я в серці маю те, що не вмирає.» I якось дивно після цього слухати скарги наших сучасників на відсутність нетлінних ідеалів. Ніби й не було Лесі. Та треба було якось жити далі, треба було прихилити до когось свою зболену душу і зранене серце. Тому Леся згодом виходить заміж за Климента Квітку, закоханого в неї.
Особисте життя Лесі Українки як відомої й неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми — не судді.

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Тестове завдання.

• Укажіть рядок зі словами, пропущеними у висловлюванні М. Рильського.
«Коли треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, то найвідповідніше слово було б — … . Співець героїчного вольового начала в людині, вона одною з найвищих чеснот уважала почуття …, вірність …, незламну твердість у його виконанні».
А робота … честі … честі;
Б відповідальність … ніжності … ніжності;
В боротьба … обов’язку … обов’язкові;
Г поезія … мужності … мужності.