27 січня — 220 років з дня народження Петра Петровича Гулака-Артемовського. Біографія, шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література, шкільна програма

    27 січня — 220 років з дня народження Петра Петровича Гулака-Артемовського. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. в Городищі на Київщині в сім’ї священика. Одинадцяти років вступив до Київської академії — єдиного тоді на Україні навчального закладу, учні якого отримували не лише середню, а й вищу освіту.
    Не закінчивши повного курсу навчання, він кілька років займався педагогічною роботою: викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, пізніше працював домашнім учителем в сім’ях польських поміщиків.
    У 1817 р. Гулак-Артемовський стає студентом Харківського університету, а вже наступного року починає багаторічну педагогічну діяльність в університеті спочатку викладачем польської мови, з 1825 р.- екстраординарним, а після захисту дисертації в 1828 р. ординарним професором історії, в 1838 р. деканом словесного факультету, а з 1841 до 1849 р. ректором університету. Одночасно протягом двох десятків років він працював у Харківському та Полтавському інститутах благородних дівиць.
    До університету Гулак-Артемовський вступив, уже маючи значний життєвий досвід. Його соціальні знання і життєві спостереження особливо збагатилися під час роботи в маєтках польської шляхти, що вимагала ґрунтовного вивчення культурних надбань минулого й сучасного. Все це знадобилося майбутньому письменнику та університетському педагогові.
    Життєва активність П. Гулака-Артемовського засвідчена його навчальною і громадською кар’єрою вже з перших років перебування в університеті.
    Заснований у 1805 р. не стільки з розпорядження самодержавного уряду, скільки з ініціативи місцевого дворянства, Харківський університет став справжнім вогнищем науки й освіти та своєрідним центром громадського життя краю. Діяльність університету сприяла дальшому пожвавленню культурного життя міста, губернії і підпорядкованої університету учбової округи. Навколо університету створюються наукові й культурницькі товариства, засновується друкарня, видаються перші газети та журнали.
    Відомо, що вже в 1817 р. серед співробітників першого громадсько-наукового і літературного журналу «Украинский вестник» був П. Гулак-Артемовський.
    Розпочавши свою літературну діяльність з характерних для тих часів вільних перекладів з Ж.-Б. Руссо, Д. Мільтона і Ж. Деліля, П. Гулак-Артемовський став пробувати свої сили і в оригінальній творчості українською мовою, створивши вже через два роки такий поетичний шедевр, як байка «Пан та Собака», що яскраво засвідчив не тільки його високу літературну, а й громадянську зрілість.
    Власне, навіть жанр вільного перекладу передбачав певну літературну майстерність та оригінальність. Це підтверджує вже перший опублікований в журналі «Украинский вестник» твір П. Гулака-Артемовського — переклад з Ж.-Б. Руссо «Ослепление смертних».
    Цікаво, що після появи цих поезій редактори «Украинского вестника» звернули увагу П. Гулака-Артемовського на інші побутові сюжети та стильові засоби, з тим щоб випробувати мову і в галузі «виражений нежных». Втім, ще й до цієї поради П. Гулак-Артемовський вже пробував свої сили в оригінальній поезії на житейські теми та ще й українською мовою, що ставило перед ним неабиякі труднощі — адже тодішній літературний доробок українською мовою, крім перших пісень «Енеїди», складався лише з кількох віршів В. Масловича, йдеться про поезію «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Пронози)», написану після приїзду поета до Харкова в 1817 р.
    Наступного, 1818 р. в «Украинском вестнике» з’явилася знаменита байка «Пан та Собака» — перший блискучий зразок сатиричної антикріпосницької байки в українській літературі. За своєю темою байка П. Гулака-Артемовського близька до коротенької байки польського письменника І. Красіцького «Пан і Пес», у якій також розповідалося про Пса, що не міг догодити своєму вередливому Панові ні ревним сторожуванням, ні сумирністю. Але під пером українського байкаря ця тема вирішується цілком оригінально. Національний колорит і соціальна актуальність тут підкреслюються багатьма сюжетними деталями і авторськими коментарями.
    У байці відтворено типову картину панської сваволі й жорстокості у поводженні з безправними підданими. В алегоричному образі Рябка поет показує працьовитість і сумлінність кріпака і водночас його безпорадну наївність, затурканість та покірність. «Дарма їсти хліб Рябко наш не любив», а тому ревно служить панові — «на панському дворі не спить всю нічку» і «худобу панську, мов брат рідний, доглядає». Але важко догодити свавільному самодурові-кріпоснику: він завжди знаходить і причину для нещадного знущання, і слухняних лакейських виконавців панських присудів.
    Через кілька років П. Гулак-Артемовський вирішив перевірити такі можливості й рідної мови. Спочатку він перекладає російською мовою шотландську повість «Бен-Грианан» з романтичною віршовою присвятою-прославленням і «песен Оссиана», якими тоді захоплювалася вся Європа, і «бессмертной «Светланы», над долею якої плакали розчулені читачі Росії.
    Захоплений романтичними віяннями, П. Гулак-Артемовський обробляє популярні після публікації В. Ганною «Краледворського рукопису» і «Зеленогорського рукопису» давні чеські легенди про Любушу («Царский стол», 1825), а згодом на сюжет творів А. Міцкевича пише оригінальну баладу «Твардовський» (1827), поклавши початок баладного жанру в українській літературі.

    Використавши поширений у Польщі, на Україні та в інших країнах Європи демонологічний сюжет про пана-гульвісу, який запродав чортові душу, а слідом за нею ладен віддати й жінку, П. Гулак-Артемовський наповнює твір мальовничими гумористичними деталями. Колоритно змальований шинок з його буйними розвагами. У відтворенні побутового тла ще відчувається бурлескна традиція, яка виявляється й у мові, пересипаній грубуватими простонародними виразами. Але це «старе вино» влито в нову баладну форму з застосуванням народнопісенного вірша.
    Дальшим кроком на шляху розширення художньо-зображувальних можливостей української мови була балада «Рибалка». Від високо-парних, пафосних творів, витриманих у дусі класицизму, від сатиричного і гумористичного характеру віршів Гулак-Артемовський першим в українській поезії спробував написати твори іншого змістового характеру й тональності.
    У листі до редактора журналу «Вестник Европы» П. Гулак-Артемовський зазначав, що він «задумал попробовать — нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвншенные, не заставляя читателя или слушателя смеяться, как от «Энениды», тим більше, що сам народ вже випробував у цьому відношенні рідну мову, створивши «песни самне нежные, самые трогательные».
    Боротьба за самобутню літературу в усіх народів передбачала звільнення від іноземних впливів і пошуки власних національних джерел. Виступаючи перед студентами Харківського університету з традиційною програмною промовою, П. Гулак-Артемовський осуджував «дух слепой подражательности», який «велит нам отрекаться от духа обычаев, характера, простоти нравов й самого языка почтеных предков наших».
    Ще раніше в одній із своїх лекцій він стверджував, що «начала литературы польского, равно как й всякого другого языка… должно искать в народних песнях», які є не тільки істинними документами історії, а й живим джерелом пізнання й натхнення для письменників.
    Чудове знання українського фольклору забезпечило успіх принципового художнього експерименту П. Гулака-Артемовського. Саме ліричні народнопісенні мотиви, мелодійний стиль, пестливі, задушевні звороти й лексика надають неповторного національного колориту поширеному сюжету про романтичну любов юнака до русалки, про поривання мрійливого юнака у незвіданий чарівний світ, які, на жаль, закінчуються трагічно.
    Звичайно, нічого дивного й несподіваного не було в тому, що й балада «Рибалка» позначена певною стильовою непослідовністю її строкатістю: ніжний ліризм романтичного твору поєднується з бурлескними інтонаціями й типовими традиційними зворотами.
    У 1818-1819 рр. поет належав до найактивніших авторських кіл «Украинского вестника», тому його виступи не просто збігалися з основними проблемно-тематичними тенденціями журналу, а часом і визначали їх.
    Коли з ініціативи видавця Є. Філомафітського журнал став виявляти особливий інтерес до історичних і культурних традицій минулого, до життя й культури інших народів, діяльним провідником цих ідей став і П. Гулак-Артемовський, який використовував кожну нагоду, щоб підкреслити спільність процесів і явищ у суспільному житті й культурі братніх слов’янських (і не тільки слов’янських!) народів.
    Про потребу вивчення мов (зокрема й української) він говорив у своїй промові в день відкриття кафедри польської мови в Харківському університеті. Заслуговує уваги і його згадка про «диких» тоді народів — бурятів, кавказців, до яких, на його думку, починають доходити блага науки.
    Після урядової заборони «Украинского вестника», в похмурі роки аракчеєвської реакції неухильно діяло суворе цензурне застереження, щоб жодний наступний журнал «не пошел по предосудительному пути «Украинского вестника». У зв’язку з цим не було дозволено заплановане П. Гулаком-Артемовським і О. Склабовським видання журналу «Харьковская муза», а «Украинский журнал» (1824-1825) вже не друкував жодного твору українською мовою.
    Цензурна пересторога міцно запам’яталася політичне не вельми хороброму П. Гулаку-Артемовському, який до того ж і в міру просування по службовій драбині втрачав рештки юнацького радикалізму. Навіть у куди «благопристойнішу» від байки «Пан та Собака» баладу «Твардовський» поет, з огляду на цензуру, був змушений внести такі зміни, які, за його зізнанням, призвели, почасти до втрати вартості цього твору.
    В «Украинском журнале» П. Гулак-Артемовський виступав лише з напіворигінальними (перекладаючи з польської, він робить ряд доповнень, коментарів) літературно-критичними й теоретичними статтями. Власне, це було продовженням тієї роботи, яку він розпочав ще в «Украинском вестнике», де вмістив статті «Критика», «О письмах» та «Нечто для сочинителей», в яких високо підносив «звание писателя как наставника й учителя», від якого вимагають особливих зусиль, сумлінності та обачності при публікації своїх творів.
    Просування П. Гулака-Артемовського на службі в університеті, звичайно, збільшувало його педагогічно-наукові й адміністративні обов’язки, все менше залишалось часу для літературної творчості, на змісті й характері якої не могло не позначитися й дальше «поправіння» політичних та ідеологічних поглядів поета.
    Така еволюція письменника відбувалася в умовах загального наступу політичної самодержавної реакції, що почався після жорстокого придушення виступу декабристів. В цей час царизм особливо суворо переслідував будь-які прояви національних політичних І культурних рухів, соціальний протест серед селянських мас і студентства країни. Відрив від активного політичного й літературного життя згубно позначився на змісті й формі поезій П. Гулака-Артемовського 40-50-х років — вони були далекими від визначальних шляхів розвитку української літератури цього періоду і здебільшого сприймалися як випадкові й анахронічні дрібнички.
    З творчого доробку поета цього періоду певний інтерес становлять його поетичні послання «До Пархома», «До Любки», переробки од Горація, характерні змістовими і стильовими зміщеннями оригіналів, прагненням «українізувати» й демократизувати класичні зразки завдяки народнопісенній інтонаційній модифікації та насиченню їх реаліями народного побуту. Можна говорити й про спроби наслідування поезії Т. Шевченка («Ой мені тяжко, ой мені нудно…»).
    При цьому особливо виявилась одна з яскравих особливостей творчості П. Гулака-Артемовського — блискуче знання народного побуту, звичаїв, пісенної творчості й живої розмовної мови народу, (Не даремно поет виношував плани укладання українського словника). Цю особливість поета визначав ще М. Костомаров, а пізніше майже всі наступні дослідники його творчості. Т. Шевченко слушно зауважував, що цю якість поет втратив після того, як «в пани постригся». Проте П. Гулак-Артемовський до останніх днів життя (він помер 13 жовтня 1865 р.) стежив за літературним життям українського народу, захоплено зустрів «Кобзар» Т. Шевченка, вихід українською мовою журналів і альманахів, зокрема й «Основи». Деякі видавничі заходи безпосередньо пов’язані з його ім’ям. Серед тих, хто виношував плани заснування українських літературних видань у 40-х роках XIX ст. поряд з іменами Г. Квітки-Основ’яненка, А. Метлинського, І. Срезневського, М. Максимовича, Т. Шевченка, зустрічається і ім’я — П. Гулака-Артемовського.
    Літературні, педагогічні й наукові заслуги П. Гулака-Артемовського ще за життя письменника дістали високу оцінку сучасників. Не слід применшувати і високої для одного із найосвіченіших українських письменників честі бути обраним ректором Харківського університету — найвизначнішого на той час центру науки, освіти і культури на Україні, звідки вийшло чимало видатних учених і літераторів. Внесок українського діяча у дослідження й пропаганду культури польського народу був відзначений його обранням членом «Королівського товариства друзів науки» у Варшаві.

    27 січня — 220 років з дня народження Петра Петровича Гулака-Артемовського. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутись на сторінку Гулак-Артемовський

    Вас можуть зацікавити:

    1. Два кріпаки (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    2. Осуд гноблення у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    3. Осуд кріпосницького суспільства (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського)

    4. Засудження жорстокості і свавілля поміщиків у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака»). Аналіз твору

    5. Сатиричний осуд суспільних відносин у кріпосному суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Анааліз твору

    6. Тема кріпацтва у творі П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    7. Аналіз балади «Рибалка» Гулак-Артемовського

    8. Балади Петра Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    9. Творчість П. Гулака-Артемовського

    10. Зразок реалістичної байки Гулака-Артемовського «Пан та Собака»

    11. «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського — класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Аналіз твору

    12. Тема крiпацтва у творi П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    13. Художня самобутність байки «Пан та собака»

    14. Засудження деспотизму в байці «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського. Аналіз твору

    15. Мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    16. Майстерність створення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    17. Осуд сваволю в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    18. Балада «Твардовський» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    19. Балада «Рибалка» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    20. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    21. Майстерність творення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    22. Осуд кріпосницької сваволі в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    23. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського

    24. Художня самобутність байки «Пан та собака». Аналіз твору

    25. «Пан та Собака» Гулака-Артемовського — зразок реалістичної байки. Аналіз твору

    26. Тема уроку: П. Гулак-Артемовський. Байка «Пан та Собака». Сюжет твору

    27. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак–Артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    28. Тема уроку: Петро Гулак-Артемовський — активний учасник літературного руху свого часу. «Пан та Собака» — перший класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Байка як жанр епічного твору. Поняття про сатиру

    29. Тема уроку: Література українського романтизму. П. Гулак-артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    30. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак-Артемовський, М. Костомаров

     

    Комментарии закрыты.