І. Франко. Поетична збірка «Зів’яле листя». Аналіз творів, українська література
Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові — лірикові, співцеві кохання і настроїв.
М. Коцюбинський
Хід уроку І. Франко. Поетична збірка «Зів’яле листя». Аналіз творів, українська література
II. Мотивація навчання
1. Слово вчителя
Якщо духовне життя народу порівняти з багатою, розлогою кроною, то постать Великого Каменяра — це міцний стовбур, який понад сорок років тримав на собі цю крону на межі двох століть — XIX і XX.
Але шлях той не був устелений квітами…
З цього приводу приходить на думку спогад Северини Кабаровської.
2. Інсценізація розповіді
Ювілейний 1913 рік. Іван Франко затримався довше перед великим терновим вінком з китицями білих рож і червоними стрічками, на яких яснів золотий напис…
— Від кого цей вінок? — спитав.
— Від жіноцтва ходорівської землі.
— Чому ж тернистий? — усміхнувся неначе.
— Бо тернова ваша слава.
— А червоні стрічки?
— Це червона кривава стежка, яка йде через ваше тернисте життя.
— Золоті ж букви на ній?
— Це вже сліди вашої високожертовної сорокалітньої діяльності.
— А ця китиця білих рож?
— Це китиця ясних хвилин у вашому житті, високодостойний ювіляре!
Поглянув на мене швидко й допитливо і тихо, і якось болісно сказав:
— І стільки їх не було… але..,— додав у мент якийсь,— ця хвилина, яку далисьте мені нині, є одною з тих білих рож…
Учитель. Відкрити світ людських почуттів і страждань І. Франка, хвилин отих білих рож, прагнення особистого щастя допоможе нам його чудова збірка інтимних віршів «Зів’яле листя».
Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими незгодами і нещасливим коханням, як збірка І. Франка.
3. Музична пауза
Звучить романс А. Кос-Анатольського на слова І. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».
4. Слово вчителя
Мова кохання звучить у всі віки, у всі епохи однаково трепетно. Пригадайте вірші поетів на тему кохання.
Учні читають вірші Данте, Ф. Петрарки, А. Міцкевича (зарубіжна література).
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Домашнє індивідуальне повідомлення
Учень. Протягом десяти років І. Франко пише цілий ряд інтимних поезій, яких об’єднує у поетичну книжку «Зів’яле листя». Поет дає їй підзаголовок «Лірична драма». Це словосполучення засвідчує поєднання у творі елементів лірики і драми. Об’єкт зображення — внутрішній, суб’єктивний світ ліричного героя, а не події в зовнішньому середовищі. Тому ускладнюється композиція твору: лірична драма складається з медитацій, епізодів — видінь, марень, сновидінь, які виникають перед внутрішнім зором ліричного героя.
Провідний лейтмотив «Зів’ялого листя» — нерозділене кохання. З ним пов’язані інші: туги, смутку, песимізму, страждання.
Лірична драма — це внутрішня драма, яка розігрується в душі ліричного героя. «Се мого серця драма»,— так визначає герой і стан власної душевної напруги, і жанрову природу «Зів’ялого листя».
Учитель. Першу частину своєї ліричної драми «Зів’яле листя» Франко помістив у збірці «З вершин і низин», а в 1896 р. видав всі три частини окремою книжкою з передмовою, що нібито ці вірші він знайшов у готелі, де закінчив життя через нерозділене кохання їх автор. Сучасні дослідники творчості вважають, що Франко подає у цій передмові напівправду. Річ у тому, що письменниця Уляна Кравченко (справжнє ім’я та прізвище — Юлія Шнайдер) надіслала Франкові листи від юнака, який любив її, але вона відмовилася вийти заміж, через що закоханий (двадцятирічний Супрун; разом зі Шнайдер вчителювали у бібрській школі на Львівщині) заподіяв собі смерть. Життєву композицію автор «Зів’ялого листя», а ним, безперечно, був Франко, в першій передмові закінчує словами героя Ґете — Вертера, які повинні опам’ятовувати самогубців: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом».
Перевидаючи «Зів’яле листя» в 1911 році в Києві, Франко пише нову передмову і визнає своє авторство.
Сучасні дослідники приходять до висновку, що в основу ліричної драми «Зів’яле листя» лягли власні любовні переживання Франка в часи його юності й зрілості.
2. Літературознавче дослідження
Учитель дає завдання учням: визначити композицію збірки «Зів’яле листя».
Дослідження учнів.
Лірична драма І. Франка складається з «трьох жмутиків», кожен з яких містить 20 поезій (перший має ще й епілог). Збірка, отже, відзначається стрункістю композиції. До речі, як зовнішньої, так і внутрішньої. Адже кожен «жмуток», по суті, є завершеним твором, із перепадом почуттів ліричного героя. У кожному з них можемо виокремити якийсь «початковий» внутрішній стан героя, колізії, тобто розвиток почуттів та емоцій, найдраматичніше їх загострення (кульмінацію) та спад (якого, втім, немає у третьому «жмутку»).
Майже увесь другий «жмуток» стилізовано під народну пісню. Зрештою, багато з цих поезій стали піснями.
3. Музична пауза
Звучать пісні «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?», «Як почуєш вночі край свойого вікна».
4. Проблемне питання
Учитель. Кожен з цих віршів, за словами Д. Павличка, «здається… існував завжди, він був не написаний, а знайдений, як діамантовий самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо». Чи поділяєте ви цю думку? Назвіть образи-символи поезії «Червона калино, чого в лузі гнешся».
Відповіді учнів.
5. Театральна пауза
Учитель. На сьогоднішньому уроці ми візьмемо на себе сміливість зазирнути в найпотаємніші куточки душі поета. Сподіваюсь, що вам допоможе театральна пауза.
Звучить класична музика.
Входить учень — Іван Франко. Запалює свічки на столику, застеленому скатертиною. Бере в руки збірку, повільно її гортає. Читає у задумі поезію «Тричі мені являлася любов… » Входять три учениці — панянки в гарних сукнях — Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська.
Учень-Франко.
Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я закохався в дочку одного руського священика, Ольгу Рошкевич…
Учениця — Ольга Рошкевич.
У дитинстві нам, дітям священика, заборонялось бавитися з селянськими дітьми, ми мали сидіти в покоях, вчитись світських манер та опановувати різні науки, дбати, щоб личко мало білий колір, а не було спалене сонцем, як мужицьке. Що могло нас цікавити ще? Тільки Іван Якович своїми палкими розмовами про життя народу зумів нас з сестрою Михайлиною повернути обличчям до реального життя, зробив наше життя цікавим, сповненим змісту. А я не могла стямитися від щастя! Невже Господь такий милостивий до мене? Невже я буду іти пліч-о-пліч все життя з людиною, якою не просто захоплююсь, поважаю, а яку до нестями кохаю? Нещастя впало на нас раптово… Франко був заарештований «за соціалізм». В нашім домі було проведено обшук. По околиці поповзли чутки, що Іван Франко — страшний злочинець. Репутація мого шанованого батька катастрофічно падала. А я стала «притчею во язицях». Боже! Ліпше б на мою голову посипалось каміння, здається, його удари у мене стало б сили стерпіти. Але злі чутки, облудні плітки, наговори, мовляв: яка грамотна, за розумного хотіла вийти заміж — а ледь не вийшла за злочинця,— я не мала сили того винести.
А мій батько наказав мені раз і на завжди викинути з голови і викреслити зі свого життя Івана Яковича. Я спробувала не покоритися волі батька, твердо промовила: «Або Франко, або монастир».
…А в домі кожен день сварки. Мати нарікає на долю, що нагородила її такою дочкою, на котру тепер показують пальцями…
Зрештою, я даю свою згоду і виходжу заміж за Володимира Озарке-вича, сина посла, громадського діяча. Він свідомо, нехтуючи кар’єрою, глузуванням близьких, простягнув руку колишній Франковій нареченій — простягнув з поваги і пошани до Франка… Але свою любов до Франка я пронесла через усе життя.
Учениця — Юзефа Дзвонковська.
Сім’я панів Дзвонковських була відомою і шанованою ще при королі Сігізмунді, славилася своєю гостинністю. В їх будинку з часом почали збиратися ті, хто цікавився темою польської інтелігенції, організувався гурток, до якого входило і чимало українців, серед яких був Іван Якович Франко. Юзефа Дзвонковська була окрасою цього гуртка.
На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що її наліт «польськості» швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина. Одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа — саме та жінка, яка може стати його дружиною. І ось приїзд до Дзвонковських. Розмова з Юзефою…
Але вона не відповідала на його почуття. Відмова Юзефи вразила Франка. Він думає, що це аристократичне походження заважає їй поріднитись із ним. Звинувачує її в цьому і надсилає їй вірша…
Читець
Я й забув, що то осінь холодна,
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара,
Що між нами народнії сльози,
Що любити нам зовсім не слід,
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід…
Юзефа була хвора на туберкульоз. Скоріше чи пізніше хвороба мала привести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто прохав її руки. Інші не знали нічого, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само…
Учень-Франко.
Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку (Целіну З.) і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ…
Учениця — Целіна Зигмунтовська.
Широкому колу про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі «Про батька». «Пізнався,— писав Тарас Франко,— Іван Якович з Целіною Зигмунтовською ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг її заімпонувати. Його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було… Целіна вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двох дітей і швидко повдовіла».
Целіну виховувала її тітка. Все виховання зводилось до того, щоб вигідно вийти заміж. «Майбутнє кожної порядної жінки — в кишені чоловіка. Якщо чоловік матиме гроші і добру посаду, то все буде добре»,— цих тітчиних настанов Целіна дотримувалася протягом свого життя.
Приїзд Целіни до Львова знову викликає у Франка неспокій. Біль, розпач, скарги на долю тепер сплітаються в одне ціле. Для Целіни ж він не цікавий навіть тепер. Що він, жонатий мужчина, якого обсіли діти, може дати їй? Та й, окрім того, він русин, українець. Не для неї. І Целіна виходить заміж вдруге за працівника суду — чоловіка видного та багатого…
Учитель. А хто ж була та, що стала супутницею його життя, яка розділила з ним всі радощі і біди його, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан? Франко в жодних своїх спогадах не звернувся до неї «люблю», «кохаю», вона для нього тільки «жінка, котра була поруч… »
Хоча саме вона фінансувала журнал «Житє і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті, терпіла його депресії. І все ж не їй були адресовані любовні гімни Франка.
Чому?! В тім-то й річ, що любов — абсолютно безкорисливе й алогічне почуття, яке не піддається розумінню, бо підлягає велінню серця, і тому часто люблять недостойних, нікчемних пустоцвітів, а не тих, хто варті любові…
Учень. У березні 1885 р. в Києві поет знайомиться з Ольгою Хоружинською. Це була освічена дівчина з демократичними поглядами, привітна й дотепна. Франко дивився на неї, як на жінку-друга, товариша та сподвижника в боротьбі. Восени цього ж року він пише Ользі листа з проханням стати його дружиною.
16 травня 1886 р. в Павлівській церкві у Києві їх повінчали. Від цього шлюбу народжуються сини Андрій, Тарас, Петро і дочка Ганна. Сім’я жила дуже бідно. Ольга була вірною дружиною, багато допомагала своєму чоловікові, переживала з ним радість і горе. Хвороби дітей і чоловіка, постійні злидні, заборона Франкові викладати в Львівському університеті — то був для Ольги крах усіх надій. Нещасливі події цих років порушують її психіку. Почалися напади божевілля. А після смерті сина Андрія Франко змушений віддати її до божевільні. Вона пережила чоловіка, померла в 1941 р. Похована на Личаківському кладовищі поряд з І. Франком. У вірші, який так і назвав — «Дружині», поет писав:
Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.
В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я дорогою йду тернистою;
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив — відвернулися.
Відвернулися та й цураються,
З труду мойого посміхаються,
В порох топчуть те, що мені святе,
А недоля й тьма все росте й росте:
Важко дерево з корчем вирвати,
Друга давнього з серця вигнати.
Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,
Де брехня сичить вкруг гадюкою.
Та як радісно серед трудного
Шляху темного і безлюдного
Вглядіть — світиться десь оконечко!..
Так у горі нам — щире словечко.
Тож за дар малий, за безцінний твій,
ІЦо, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!
Учитель. На жаль, збірка «Зів’яле листя» викликала неоднозначну реакцію критики. Так, Василь Щурат потрактував її як вияв декадансу в українській літературі.
І. Франко сприймає його оцінку як образу, розуміючи під декадансом якраз занепадницьку течію, для якої характерні настрої приреченості, безнадії, песимізму. Поет відповідає критикові поезію «Декадент», що ввійшла до збірки «Мій Ізмарагд». Тут блискуче викладено естетичну програму Франка:
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Поява декадансу в літературі припадає на 70—80-і рр. XIX ст. Його виникнення літературознавці пов’язують насамперед з іменем французького поета Шарля Бодлера та його поетичною збіркою «Квіти зла».
Учень читає поезію «Декадент» (В. Щуратові).
V. Підбиття підсумків
1. Гра «Мікрофон»
• У чому своєрідність структури збірки?
• Які почуття викликала у вас збірка «Зів’яле листя»?
• Чи справедливо звинувачували поета в декаденстві за те, що у збірці він вилив «біль, і жаль, і тугу»?
• Чому багато поезій «Зів’ялого листя» стали народними піснями?
• Який урок дала інтимна поезія Франка кожному з вас особисто?
2. Музична гра «Хто це?»
Учень, що навчається в музичній школі, пропонує однокласникам прослухати фрагменти класичних музичних творів.
• Кого з ліричних героїнь поезії Франка «Тричі мені являлася любов…» характеризує той чи інший музичний фрагмент?
• Який епізод ліричної драми «Зів’яле листя» постає у вашій уяві?
І. Франко. Поетична збірка «Зів’яле листя». Аналіз творів, українська література
Повернутися на сторінку Українська література