«Інститутка» — один з найвизначніших творів Марії Олександрівни Вілінської. Аналіз твору, українська література
Марко Вовчок — це псевдонім надзвичайно обдарованої і талановитої жінки Марії Олександрівни Вілінської. Розпочавши свою літературну діяльність ще за років жахливої кріпосницької системи, вона за своє життя встигла написати велику кількість дійсно народних творів. Недаремно Іван Якович Франко назвав її «борцем за волю і людські права поневолених мас». Таке визнання досвідченого критика вона заслужила за свої високохудожні твори, присвячені народному життю.
Одним з найвизначніших творів письменниці стала повість «Інститутка», в якій авторка замислюється над безправним становищем кріпаків. Досить показовим є той факт, то цей твір Марко Вовчок присвятила Шевченкові, чий літературний вплив досить сильно відчувається в повісті.
Хочу відзначити, що твір є новаторським, адже повість на сучасну тему. Письменниця, як митець, відзначається своїм умінням на перший план виносити проблему боротьби з кріпосництвом, як із системою, що не має права на існування.
У даному творі ця проблема розроблена на основі показу страдницького життя простих людей, ставлення до них пануючого класу й поступового наростання духу невдоволення, сміливих протестів серед селянської інтелігенції.
На першому плані дві протилежні жінки: панночка, що навчалася в інституті в Києві (звідси й назва твору), та її служниця, проста селянська дівчина Устина.
Авторка постійно підсилює ефект морального протиріччя двох жінок. На перший погляд, панночка є вищою, ніж її служниця. І все ж за душевними, етичними нормами Устина піднімається набагато вище своєї пані. Загальнолюдські моральні цінності притаманні саме простій селянській дівчині. А ось освіченій панночці їх постійно бракує. На цьому контрасті письменниця й робить висновки про те, що пригнічений клас є душевно багатшим, а отже, має величезний потенціал.
У цьому творі Марко Вовчок, продовжуючи традиції Шевченка, доводить нам необхідність активної боротьби проти існуючого ладу, що є несумісним з такою найвищою цінністю, як людське життя.