Є в коханні і будні, і свята (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільні твори
Коли в дитинстві я читала казки, звертала увагу, що якщо там йдеться про кохання, казка закінчується весіллям. Коли подорослішала, я замислилась: чому так? Бо після весілля починається буденне життя зі своїми труднощами і радощами. «Життя прожити — не поле перейти», — каже народ. Ідуть люди після весілля однією дорогою, а на ній зустрічають хвороби, біль, втрачають щось і когось, або знаходять. І треба докладати зусиль, щоб свят було більше, ніж буднів.
Прихід гостей — це сімейне свято. Всім весело. А потім гості йдуть, треба прибирати, мити посуд. І це вже будні. Можна скиглити, перекладати на інших цей клопіт. А можна перетворити прибирання на веселе, захоплююче діло. Якщо люди кохають і поважають одне одного, вони разом долають перепони, перетворюють будні на свята. Кохання — це не тільки дивитись в очі одне одному та триматись за руки. Це почуття вимагає від нас праці — і духовної, і фізичної. Адже разом ми здолаємо все, і тоді наше життя перетвориться на свято кохання, свято спорідненості душ.
Не кожна людина здатна кохати по-справжньому: вірно, пристрасно, ніжно. Дар кохання — це також талант, і лише завдяки йому будні перестають бути нудними і сірими, а подружнє життя — безрадісним та одноманітним.
Виховувати себе для свят і «чорних днів» кохання людина повинна мало не з дитинства. На мій погляд, спочатку треба навчитися товаришувати, дружити. Недарма ж про чоловіка, або дружину піднесено кажуть «друг життя». Саме дружба і повне взаєморозуміння стають у подружньому житті найкращим засобом, щоб урятувати кохання від занепаду, «старішання».
Як розрізнити будні і свята кохання, адже вони не підпорядковані звичайному календарю? Між ними немає разючої різниці. Але коли очі твого подружжя світяться радістю, спокоєм і ніжністю, а в домі панують тиша і мир, — ось це і є найголовніше свято справжнього кохання.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу і в радісну мить,
Любіть у годину негоди.
(В. Сосюра, «Любіть Україну»)
Серед найсвітліших людських почуттів — любов до неньки, що дала життя, і до Вітчизни-матері. Україна… Край невимовної краси і тяжкої недолі, неповторної пісні і волелюбного лицарства, край з багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. Але найбільше багатство кожної землі — її вірні дочки і сини, які своєю любов’ю рятували вітчизну від поневолення і занепаду, від духовного спустошення і зневіри.
Ми захоплюємося любов’ю до України славетного Петра Конашевича-Сагайдачного, коли читаємо «Людолови» 3. Тулуб і роман А. Чайковського «Сагайдачний», звитягою Івана Сірка в «Ясі» Ю. Мушкетика. Нас вражають мужність і відданість нездоланних Байди і Морозенка.
Прикладом служіння рідній землі стали подвиги юних січових стрільців, для яких девізом були слова М. Вороного: «Серця кров і любов — все тобі віддати в боротьбі». Крізь згарища, руїни йшли вони в бій «за рідний край, за нарід свій, за долю України».
Вражає відвага тих, хто «грудьми вогняними» зустрів фашистську навалу. З любов’ю до Батьківщини творили чудеса мужності сини і дочки української землі. Читаєш «Україну в огні» О. Довженка і проймаєшся гордістю за нескорений дух, за міць і доблесть нашого народу, «якого Правди сила ніким звойована ще не була».
Кожен рядок великого Кобзаря пройнятий уболіванням за долю рідної землі, прагненням прислужитися визвольним змаганням свого одуреного, покірного народу. Кобзареве життя — зразок патріотичного служіння Батьківщині, коли слово і діло єдині, коли у «врем’я люте» не зрадиш, не похитнешся. Що сталося б з Шевченком у тридцять третьому, у тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Кос-Аралі,
побував би ще й на Соловках. (Л. Костенко)
Слово правди, слово любові Кобзаря будило сонних, запалювало байдужих, вело сміливих. Це у Т. Шевченка вчилися непокірності В. Стус, О. Тихий, Ю. Литвин, В. Симоненко, Л. Костенко та багато інших, хто із раба виріс у сина України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками. (В. Стус)
Від життя кожного з нас залежить, яким буде майбутнє України. Любити її— це значить працювати і творити в ім’я рідної землі, відроджувати народні традиції, повертати забуті імена і заповнювати «білі плями» історії та культури, вивчати рідну мову.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами. (В. Сосюра)
Наша сила — в єдності та згуртованості, бо тільки єдність та згуртованість народу творить державу. Хай заповітом стануть для кожного слова славного сина нашого народу Т. Шевченка:
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте…
Є в коханні і будні, і свята (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільні твори
Повернутися на сторінку Шкільні твори