Євген Гуцало — життєвий і творчий шлях. Біографія, шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Євген Гуцало, шкільна програма

Євген Гуцало — життєвий і творчий шлях. Біографія, шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Євген Гуцало, шкільна програма

Письменник надзвичайно багатогранного й caмобутнього таланту, дивовижної працездатності, він! перебував у розпалі своїх творчих сил і ще зробив би дуже багато, якби доля виявилася щедрішою до нього. Він мав би подолати ще не один «виток спіралі», знову : й знову подивувавши нас якоюсь несподівано відкритою художньою гранню, оригінальним поворотом і у своєму естетичному світосприйнятті, жанрово-стильовому самовиявленні.
Його творча біографія саме так мені й уявляється — як витки спіралі, де до вже заявленого, знайомого, набутого, освоєного, закріпленого як гуцалівське нарощується нова питома якість. І при тому — Євген Гуцало неодмінно залишався самим собою.
З перших оповідань, з першої книжки «Люди серед людей» (1962) та наступних збірок «Скупана в любистку» (1965), «Олень Август» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інших Є. Гуцало заявив себе як автор лірико-психологічної прози, акварельного письма, зосереджений не просто на внутрішньому світі людини, а на всіх його відтінках і нюансах, як поет природи, що тонко відчуває й відтворює її переміни — холодні світанки, сумні вечори, морозяні чи дощові днини, гру її кольорів, гаму запахів, як охоронець краси, добра, людськості й людяності.
Багато Євген Гуцало пише для середнього шкільного віку, прагнучи своїми творами виховати справжніх людей.
Оповідання «Олень Август» як виклик самому життю, протиставлення чистої дитячої душі, яка вміє мріяти, сміливо дивитися в майбутнє, невдасі режисеру Альтову. Альтов пройшов життя і втратив уміння бачити красу навколо себе, вірити у мрію, домагатися її здійснення.
Коли режисер видумав сюжет про «Оленя Августа», який був вартий на увагу, але не віднісся до нього серйозно, можливо, тому, що не вірив у власні сили, або «поховав» свій талант, скорившись життю, став лицеміром. Подумав про те, що, можливо, оцей школяр із порваним портфелем обдарований тим, чим наділені справжні майстри? Уже й зараз бачить світ інакше, ніж інші, для нього по пустиреві ходять олені… Можливо. Цей дар пропаде даремно. Бо людина не завжди здогадується, що вона — трохи не така, як інші. Але може статись не так — вона здогадається?…
Альтов боїться, заздрить Жені, в тому, що хлопець здогадається про свій талант і стане «людиною». Режисер не став наставником талановитої дитини, він прогнав Женю.
Збрехавши своїй товаришці, що хлопчина не має ніяких даних, для того, щоб зніматися в кіно. Користується своїм становищем, щоб обдурити дівчину яка вірить у нього.
Женя залишився сам з собою, з своїми почуттями та думками, чистим серцем, яке буде вести його у життя та Оленем Авгутом, який не дасть загубитися у життєвій метушні.
Оповідання «Олень Август» вчить цінувати чисту, нескорену дитячу душу, боротися з лицемірством і страхом.
Новим етапом у творчості Є. Гуцала і новим словом в українській прозі стали його повісті з часів війни та повоєння «Мертва зона» (1967), «Родинне вогнище» (1968), відтак «Дівчата на виданні» (1971) та опубліковані в 70-ті в журналах, але видані в книжках , пізніше — «Шкільний хліб» (1981), «Сільські вчителі», «Двоє на святі кохання» й інші. Після ранніх повістей прозаїк впевнено розробляє свій власний варіант цього жанру, де помітні посилення об’єктивно-епічного начала, пильний інтерес до народних характерів, увага до композиції й сюжету, художня ощадність розповіді. Збагачуються психологічно-філософський шар тексту й підтексту — так у «вчительських повістях», запам’ятовуються, наприклад, роздуми автора про добро і зло, про духовну свободу і примус зовнішнього чи внутрішнього обов’язку, людське щастя, хибність категоричних і однозначних суджень про життя й людину — бо вони безмежні в своїх виявах.
Ще один «виток» на шляху Гуцала-прозаїка — новелістика 70-х — початку 80-х років, до якої він знов повернувся, віддавши данину в ті нелегкі для літературної творчості часи публіцистичній документалістиці. Книжки оповідань «Орлами орано» (1977), «Що ми знаємо про любов» (1979), «Полювання з гончим псом» (1980), «Мистецтво подобатись жінкам» (1985) засвідчують поєднання в Є. Гуцалові лірика й епіка, тонкого психолога й портретиста, «жанрового» художника. Тут знову ж таки, як і в більшості попередніх творів, у центрі уваги автора — люди села, що постають у своїх живих і органічних зв’язках з навколишнім світом. Певна річ, є й твори, звернені до міського життя, чимало тут героїв, що тісно пов’язані і з містом, і з селом. Головне ж — в оповіданнях уважно висвітлюється те, в чому проглядають народна традиція, національна своєрідність нашого життя. Ми легко впізнаємо своє, українське, село, яке Є. Гуцало знає напрочуд глибоко й ґрунтовно — усі оті великі й малі клопоти селян, як догляд за худобою, городом, хатою тощо. Є тут і те, що прийшло в нові часи в село — органічно, як знак XX віку, чи силоміць і штучно нав’язане: механізація, тваринницькі ферми й комплекси, кафе-забігайлівки, автобусне сполучення, велосипеди й мотоцикли, кіно, телебачення й багато іншого. Це все тло, на якому природно вибудовуються сюжетні перипетії та психологічні колізії героїв оповідань Є. Гуцала. А вони — це їздові й доярки, бригадири й агрономи, комбайнери й водії, зоотехніки й бухгалтери, учителі й городники. Старші люди — діди й баби, з їхнім невибагливим життям, діти, молодь, надто та, що поки що шукає себе, перебуває перед вибором свого шляху.

Новелістичні збірки Є. Гуцала — це літопис подій особливих, подій духовного внутрішнього життя людини. Вони відбуваються щодня з нами — щемливі спогади, осяяння, раптові спалахи уяви, несподівані настрої, ніби незначні, випадкові діалоги, які, однак, пробуджують цілу хвилю почуттів. Оповідання, які розкривають усе це, є, мабуть, кращими в доробку прозаїка («Образ матері», «Мир тобою не зустрічались у Вавілоні», «Котилася торба», «Клен»). Є серед оповідань Є. Гуцала й твори меншою мірою медитативно-настроєві, з чіткіше вираженим зовнішнім сюжетом, подієві, більш драматичні за самою напругою розповіді. Головною віссю тут виступає якщо не факт виразно морально-етичного плану (напр., «Полювання з гончим псом», «Спадщина», «Хто ви?»), то цікавий, іноді, може, й дивакуватий, але неодмінно незвичайний, хоч і вірогідний, натуральний людський характер («Вась-Вась», «У Вовковиях», «Виїзний товариський суд», «На лиці землі»). У деяких із них, а особливо в таких творах, як «Самонавіювання», «Умовна міс-Кукурудза», «Травматизм», «Прокурорський нагляд», автор вдається до іронії, іноді й злої, а то й до шаржу.
Бачимо в збірках 70—80-х (зокрема в названих та ще в творах «Пісня про Варвару Сухораду», «Пісня про Максима», «Несамовитий шалений Кирик», «Пісня про Карпа Окипняка») поглиблення доскіпливого психологічного аналізу, зміцнення художньої реалістичності, достеменності авторової й особливо діалогічної мови. Бачимо — народне велелюддя, значні, непересічні й «незначні», непоказні характери, поламані долі й постаті незігнуті, з гордістю й без неї, ті, що примирилися і «обтесалися», ті, що ніяк не знайдуть притулку своїй душі, а загалом — наш український люд в злетах і падіннях.
У 80-х роках Є. Гуцало дивує читача й критику ще одним новим і несподіваним поворотом — осяжним фольклорно-міфологічним романом-трилогією «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет». У центрі цього розгорнутого сміховинно-гротескового дійства Хома Прищепа, дивак і мудрець, на всі руки майстер, «найвидатніший характерних колгоспної епохи» — талановита Гуцалова спроба народного образу, на кшталт Енея чи козака Мамая.
Химерна проза 70—80-х років, як це ми зараз чітко бачимо, приховувала намагання письменників уникнути нав’язуваної звідусіль «робітничої» чи «колгоспної» тематики (з неодмінними ідейними атрибутами й ієрархією образів, наперед заданими «художніми» висновками) та ввести в українську прозу національні характери й національну проблематику, протягнути лінію тяглості між минулими, традиційними цінностями українського народу й сучасним життям, розгортати в умовно-алегоричній формі заборонене тоді національне «етнознавство». Як і раніше за срібним інеєм на чорній ранковій ріллі, за жайворонками над сивим житом, наша .критика (її кон’юнктурна, естетично глуха частина) не побачила глибинного національно-духовного, патріотичного пафосу, так і зараз навіть проникливі дослідники не поцінували належно цей вихід прозаїка на цілком інші ідейні й художні виміри й терени.
А проте в трилогії «Позичений чоловік» викликало справжнє подивування й захоплення безмежне буяння українського народного слова — мабуть, тільки Є. Гуцало в нашій літературі міг відтворити отой безмір приказок, прислів’їв, повір’їв, загадок, давніх і найновіших фразеологізмів і новотворів, настільки оригінальне переплавлених, огранених, вживлених в авторову розповідь, що для цього йому, здавалося, треба було перелаштувати саму свою художню свідомість, саме художнє мислення — тобто знову ж таки бути цілковито новим, залишаючись самим собою.
З настанням нових часів, початком демократизаційних процесів в Україні Є. Гуцало не пішов, як багато його колег-шістдесятників, у політику, але й від боротьби за незалежну українську державу, за державність української мови, від творення нової України не відсторонився — як письменник і громадянин, син своєї землі, він усім серцем і конкретним ділом підтримував національно-духовне відродження, виступав у пресі, далі працював, окрилений вільними умовами для творчості, переймаючись ширшими роздумами про свій народ, його історичну й сучасну долю.
Написані ним в останній час були твори «Блуд», «Імпровізація плоті». Написано цикл гострих і точних статей (друковані в «Літературній Україні»), про який він на врученні йому премії Антоновичів незадовго до своєї смерті сказав: «…Гріх було не задуматися над співжиттям, з дозволу сказати, російського та українського народів на українській таки землі, гріх було не .задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по. собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність, нашу по-своєму дуже специфічну структуру української вдачі.
Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності й патологічного розбою нам постійно нав’язувався культ російського народу, нам постійно нав’язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависті до праці, нав’язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспективності, цивілізація мародерства. Зрештою, ота війна в Чечні, яку бачимо сьогодні. Така сама чеченська війна велася в Україні завжди. Тут завжди вистачало отих контрактників, які прибували на заробітки, як нині приїжджають контрактники з усієї Росії на заробітки — вбивати! — в Чечню. І хіба Україну не закладено в цю страхітливу цивілізацію постійного пограбування й мародерства, геноциду, хіба сьогодні, як і завжди, Україна не е отією шевченківською покриткою? Україна була і є. «раба рабів», бо такою «рабою рабів» є Росія, іншою вона бути не здатна, але чи можемо ми змиритися й сьогодні з роллю «рабою рабів» — України? І чи може тут наша література грати пасивну роль?»
Це лише схематичний літопис літературного життя Євгена Гуцала, лише пунктири етапів його неспинної творчої еволюції, за якою — велика кількість чудових творів, різні жанри, форми, стильові видозміни, безліч характерів, сюжетів, зафіксованих ним психологічних, емоційних, настроєвих миттєвостей нашого життя. За цим — думи, почування, вболівання, нові підходи, пошуки, експерименти нашого незабутнього, видатного майстра прози.
Подвижництво — іншого означення, співмірного тому, що зробив у літературі Євген Гуцало, не віднайти.

Євген Гуцало — життєвий і творчий шлях. Біографія, шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Євген Гуцало, шкільна програма

Повернутися на сторінку Євген Гуцало

Повернутися на сторінку Українська література

Вас можуть зацікавити:

1. Феномен Євгена Гуцала. Життя і творчість

2. Євген Гуцало – життєвий і творчий шлях

3. Ставлення до природи — це ставлення людини до самої себе (за оповіданням Є. Гуцала «Лось»)

4. Які настрої і почуття викликає оповідання Євгена Гуцала «Хто ти?». Аналіз твору

5. Людина і світ в оповіданні Є. Гуцала «Сім’я дикої качки». Аналіз твору

6. Схожі поміж собою (за оповіданням Євгена Гуцала «Вигадники»). Характеристика образів

7. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі (за оповіданням «Лось» Є. Гуцала). Аналіз твору

8. Мірило людської моралі (моє враження від прочитання оповідання «Лось» Є. Гуцала)

9. Мої враження від оповідання Є. Гуцала «Лось». Аналіз твору

10. Творчий принцип Євгена Гуцала (життя і творчість Євгена Гуцала)

11. Морально-етичні проблеми в оповіданні Є. Гуцала «Сім’я дикої качки». Аналіз твору

12. Природа й людина у творі Є. Гуцала «Лось». Аналіз твору

13. Моя улюблена новела Є. Гуцала

14. Ставлення дітей до природи в оповіданні Є. Гуцала «Лось». Аналіз твору

15. Зворушливе піклування головних героїв про мешканців лісу в оповіданні Є. Гуцала «Лось». Характеристика образів

16. Бездушне знищення природи в оповіданні Є. Гуцала «Лось». Характеристика образів

17. Викриття бездушних ворогів природи в оповіданні Є. Гуцала «Лось». Характеристика образів

18. Різне ставлення людей до природи в оповіданні Є. Гуцала «Лось». Характеристика образів

19. Тема стосунків людини і природи в оповіданні Є. Гуцала «Лось». Характеристика образів

20. Людина — ворог чи захисник рідної природи? (за оповіданням Є. Гуцала «Лось»). Аналіз твору

21. Проблема морального обов’язку в оповіданні Є. Гуцала «Хто ти?» (мої враження від оповідання Є. Гуцала «Хто ти?»)

22. Проблема морального обов’язку в оповіданні Є. Гуцала «Хто ти?». Характеристика образів

23. Твір за розповiддю Євгена Гуцала «Лось». Характеристика образів

24. Як хлопчики рятували лося (за оповіданням Є. Гуцала «Лось»). Аналіз твору

25. Євген Гуцало. Матеріали для вивчення творчості в 7 класі

26. Урок з вивчення оповідання Євгена Гуцала «Олень Август»

27. Тема уроку: Оповідання Євгена Гуцала «Олень Август». Ідея неординарного власного погляду на світ

28. Тема уроку: Є. Гуцало «Сім’я дикої качки». Твір про людину і світ крізь призму морально-етичних проблем

29. Тема: Висловлення власної версії подальшого розвитку подій твору Є. Гуцала «Сім’я дикої качки»

30. Тема уроку: Осмислення загальнолюдських цінностей у творі Є. Гуцала «Сім’я дикої качки»

31. Конспект уроку з української літератури для 5-го класу: Євген Гуцало. «Лось». Природа й людина у творі. Вічне протистояння добра і зла.

32. Тема уроку: «Людина — хазяїн чи друг природи?…» за творами Є. Гуцала «Лось» та В. Бровченка «Два хлопчики»

33. Тема уроку: Євген Гуцало. Основні відомості про письменника. Оповідання «Лось». Вічне протистояння добра і зла.

34. Тема уроку: Є. Гуцало. «Лось». Характеристика образів. Великий світ природи, місце в ньому людини.

35. Євген Гуцало. Оповідання «Олень Август». Інтерактивна вправа «Клоуз-тести»

36. Євген Гуцало. Оповідання «Олень Август». Тестові завдання

 

Комментарии закрыты.