Штрихи до творчого портрета Павла Глазового

Штрихи до творчого портрета Павла Глазового. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Глазовий, шкільна програма

Є у Павла Прокоповича невеличкий вірш про звичайну кульбабу, котра росла при дорозі та багатьом зоріла золотистим цвітом. Та віку життєвого їй випало небагато: дозріла, посивіла й побіліла її голова. А тут налетіли вітри і рознесли той скромний цвіт по білому світу. Замкнулось життєве коло, відбулась мить у вічності, яка в людини, на відміну од зела, має бути наповнена добрими ділами, що залишають слід на землі.

Отак і я прожив на світі,
І побіліла голова,
І полетіли в світ широкий
Мій сміх, і думка, і слова.
Нехай стебло моє затопчуть,
Нехай мій корінь перетруть —
Того, що в люди полетіло,
Уже назад не заберуть.
(«Автобіолірика»)

Гадаю, прокоментувати ці мудрі, правдиві рядки тим, що створене, написане талантом Павла Глазового і що давно вже знайшло стежку до серця людського, пішло в люди і стало надбанням народу, — варто.
Ще в середині п’ятдесятих років побачила світ перша гумористична збірка поета «Великі цяці», назва якої уже говорить сама за себе. Пізніше одна за одною йшли до людей збірки гумору та сатири аж до 2003 року.
Творча нива П.Глазового рясно засівалась і зародила чимало доброго, розумного й конче потрібного людям. Перефразовуючи веселі й сумні рядки самого автора, скажу: не розтринькали Ви, друже, свого життя «на веселі теревеньки».
Ім’я Павла Прокоповича і сьогодні в дорозі, в розмові межи людьми, у духовному збагаченні. Якщо повернутися до зустрічей за його життя, то мені поталанило разом з ним виступати в концертному залі столичного Палацу культури «Україна» незабутнього 1993 року на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі гумору та сатири, на якому я став лауреатом і отримав приз із рук самого Майстра. Тож був не тільки свідком, за що люди люблять творчість нашого видатного сміхотворця, а й відчув на собі потужний імпульс справжнього сіяча земного й вічного, бо людська усмішка — це вічність, сконцентрована в миті.
Живі, невичерпні джерела гумористичної творчості Павла Глазового — народні скарби українського мовотворення, які ліплять людський характер. Його збірки щедро всіяні іскристими перлинами народної мудрості, яскравого, а почасти й сумного озоріння.
Максим Рильський назвав невтомного шукача народних скарбів, славного історика Дмитра Яворницького одним словом — «характерник». До таких творців-характерників, переконаний, із повним правом належить і Павло Прокопович Глазовий. Про це особливо зримо й вагомо свідчать підсумкові його видання «Веселий світ і чорна книга», «Сміхослов», двотомник «Велика сміхологія» та «Сміхологія» (вибране), — де зібрані твори різних жанрів, зокрема гумор, байки, лірика, проза. Жартівлива поема «Куміада», «Співучий гумор», казка для дітей «Барвінок» та ін. Читаєш-перечитуєш їх, і аж подих перехоплює, як проникливо гуморист уміє слухати мудрість народну, часто навіть із гіркого прагне створити життєво усміхнене. Аби меншало між людьми потворного, мізерного, гнітючого, з чим доводиться стикатися щодня й повсюдно.
Гумор П.Глазового доброзичливий, піднесений, хоч не позбавлений іронії, дошкульного сарказму. Адже цього вимагають закони жанру. Природно, що весела душа автора при потребі знаходить і разюче, відгострене сатиричне слово.

Сатира й гумор, як відомо, потребують сюжету. Іншими словами, — життєвого конфлікту, чи протистояння. Тоді неодмінно з’явиться напруга — людська лукавість, хитрощі, підступність. А звідси — і підтекст чи, коли хочете, подвійне сприйняття, внутрішня іронія. Безперечно, все це вимагає свого конкретного жанру. Розмаїття творчої палітри, яку ми бачимо у П.Глазового, — сатиричні мініатюри, небилиці й поруч реальні життєві сценки, традиційні байки, епіграми, пародії, казки для дітей і дорослих, інтермедії, замальовки й гумористична проза, в якій розмову зі світом і людьми веде лукавий Чорнокнижник. І найголовніше те, що сміх у автора не заради сміху, не «порожні жарти витівника». Як і належить сатирику, використовує його супроти конкретних виявів суспільного зла, що рясно-густо розсіяне на цій грішній і добротворній землі, в нашому розхристаному, безладному житті. Де вистачає всього (навіть із надлишком) і передовсім — хабарництва, спекуляції, пристосуванства, підступності, користолюбства, потворства. Звичайно ж, у кожної масті свої напасті і свої «герої»: пройдисвіти, гульвіси, бюрократи, підлабузники, прогульники, брехуни, короїди, пияки, хабарники, здирники і т.д. і т.п. Тобто, роботи для поета-гумориста, сатирика — непочатий край.
Гуморески, усмішки П.Глазового — це особлива епоха в українській поезії. У цих його жанрах ніби сконденсовано риси класичної байки, народного прислів’я чи притчі, несподіваного, мов постріл, закінчення, тобто моралі, й лагідного характеру. Кращі з них — це дійсно майстерний синтез традиційних форм та авторських пошуків — із висоти народної мудрості, поетичні взірці розвінчування повсюдних недоліків, щоденних парадоксів, психологічні дотепи.
Сподіваюсь, літературознавці, дослідники ще скажуть про творчість Павла Прокоповича своє вагоме слово, на яке він давно заслуговує.
Один із найпопулярніших пересмішників, народний артист України Анатолій Литвинов якось висловився цілком переконливо: «За роки своєї творчої праці я читав зі сцени гумор таких майстрів, як Остап Вишня, Степан Олійник, Олександр Ковінька, але вже багато років не розлучаюсь із творчістю Павла Глазового. Він для мене — основа й крона моєї артистичної творчості. Тому без перебільшення скажу: це батько нашого українського гумору. Додам, що це не лише моє власне переконання, а закономірне і щире схвалення мільйонів слухачів і глядачів, адже, незважаючи на щоденну нашу скруту, люди хочуть усміхнутись».
У книжках поета, зокрема «Веселий світ і чорна книга», подибуємо чимало подій із життя самого автора, а також віршовані роздуми про специфіку сатири та гумору в розділі «Пролог до сміху». Дотепні й глибокі міркування письменника мовби продовжує його ж таки цикл «Автобіолірика», назва якого промовляє сама за себе. Ось лише вісім авторських рядків про незрадливу працю поета в обраному жанрі та які про неї уявлення, так би мовити, на відстані, у тих, хто взагалі далекий від поняття робота зі словом:

Гадає хтось: робота гумориста —
Найвеселіша, і легка, і чиста.
Щось написав — і вже лунає сміх,
І радий сам, що звеселив усіх.
Я ж почувався на своїй роботі,
Як той циркач, що бігає по дроті,
Хитається і руки підійма,
А оступивсь — і вже його нема.
(«Автобіолірика»)

Павло Глазовий — національний творець. Тому зрозумілий і близький мільйонам шанувальників українського слова. Майже в кожній гуморесці уважний читач знайде оте слівце, що має саме його сільце, його містечко чи селище. А це засвідчує, що автор слухає й чує всю Україну, збирає дорогоцінні скарби людського сміхотворення з найвіддаленіших країв, околиць та закутків.
Старійшина українського гумору, — так називають в Україні Павла Глазового. Із самого початку гідно, розмаїто й сонячно його творчість ніби підтверджує заповіт Остапа Вишні: усміхатися навіть там, де можна заплакати. Про це Павло Прокопович добре дбав. І недаремно вважав Остапа Вишню своїм «хрещеним батьком» у літературі. Пошанівок і пієтет до Павла Михайловича у нього особливий. Коротенький займенник «наш» Павло Глазовий із вуст самого Вишні також багато про що говорить. У ньому й довіра, і шана, і, певна річ, визнання. Адже тепер уже точно можна сказати: сьогодні й Павло Глазовий — найвеселіший письменник в Україні.
Останні роки його життя були далеко не безхмарними. І все ж, попри негаразди, Павло Прокопович працював щодня самовіддано. Працьовитість його жагуча, неймовірна. Життєві, суспільні й світові події — в полі його творчих зацікавлень, поет особливо не байдужий до того, що діється в Україні. Звідси нові й нові твори — осмислені, вагомі за думкою і змістом, до яких неодмінно дослухаються, яких чекають. Варто тільки згадати, якими гучними оплесками зустрічає публіка виступи наших відомих майстрів слова, народних артистів Анатолія Литвинова та Анатолія Паламаренка, котрі читають гумор і сатиру Павла Глазового!
Світ усміхається по-різному. Не зайве згадати й про вольтерівський гострий розум, і водночас нашого неперевершеного Степана Руданського, яких автор і любить, і шанує, і якимось чином навчається в них.
Як говорить давня мудрість, світ вижив тому, що сміявся. І серед талановитих творців сміху — наш український сучасник Павло Глазовий. Часто думається мені про духовне двокрилля нашого Майстра. Перше — доброта й щирість, друге — усміхнена душа, яка світиться добром. Згадаймо Шевченкове: «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне». Не прохолоне й влучне, дотепне, гостре, дошкульне й водночас усміхнене слово поета Глазового.
Уміння поєднати всі ці чесноти в чотирьох чи восьми рядках — особливий талант.
Творчість майстра, його гумористичне обдарування — вагома частка багатющої палітри українського гумору та сатири, завжди відкрита сторінка веселої вдачі українського народу, добросовісний настрій нашої рідної літератури.
Постійно діюче джерело наснаги Павла Прокоповича Глазового — життя народу. Тому він справжній народний поет. І, я певний, під цими рядками підпишуться мільйони співвітчизників.

***

Підсумувати сказане найліпше може вірш П.Глазового «Моє життя»:

Бог великий, милосердний
Вділив чоловіку
Небагато — двадцять років
Безжурного віку.
Чоловік поставив хату
Вікнами до моря
Та й жив собі, не знаючи
Ні біди, ні горя,
Хоч інколи йому сумно
І гірко ставало:
— Чому Господь мені віку
Уділив так мало?
Якось кінь прибіг до нього
У лиху годину:
— Пусти мене погрітися
У свою хатину!
А чоловік сказав йому:
— Впущу у хатину,
Як віддаси мені віку
Свого половину.
Після коня бик придибав,
За биком собака.
І була розмова з ними
З обома однака:
— Я впущу вас погрітися
У свою хатину,
Як віддасте мені віку
Свого половину.
Отак собі доточити
Вдалось чоловіку
Конячого, волячого
Й собачого віку.
І тепер він двадцять років
Живе не горює,
А дозрівши, як той коник,
Трохи погарцює,
Потім ярмо, як віл чорний,
Тягне, неборака,
А під кінець гарикає
На всіх, як собака.
Якщо взяти до уваги
Цю житейську схему,
То як же все складалося
У житті моєму?
Чистих радощів дитинства
Знав я дуже мало,
Щастя юності моєї
На війні пропало,
Ярмо праці марудної
Тягнув, як воляра,
А вже й старість наступила,
Як чорная хмара.
І тепер одну я маю
Запізнілу втіху:
Ні дня мною не прожито
Без жартів, без сміху.
Від недолі і неволі
Відбивався сміхом
І помагав людям добрим
Воювати з лихом.

Павло Прокопович Глазовий — одна з найкращих сторінок в історії сатирично-гумористичного слова України. Він належить до когорти тих, хто створював наш сміх. Рідко який концерт проходив без його усмішок. П.Глазовий не спочивав на лаврах, хоч і мав їх досить. З-під його невтомного пера, що не знало ні відпусток, ні вихідних, з’являлися нові й нові сміховини, веселі пригоди, куміади.

Штрихи до творчого портрета Павла Глазового. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Глазовий, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутися на сторінку Павло Глазовий

Вас можуть зацікавити:

1. Чим мені подобаються байки Павла Глазового?

2. «Заморські гості». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

3. Гумористична творчість Павла Глазового. Тематика та основні мотиви гуморесок

4. «Найважча роль». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

5. «Тарас Бульба в Києві». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

6. Тестові завдання. Павло Глазовий. Гуморески «Тарас Бульба у Києві», «Найважча роль», «Заморські гості»

 

Комментарии закрыты.