Час мій настане (Про Дніпрову Чайку). Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Дніпрова Чайка, шкільна програма

    Час мій настане (Про Дніпрову Чайку). Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Дніпрова Чайка, шкільна програма

    Невмирущість нації, вікова культура і духовність, пам’ять і слава живуть завдяки яскравим і неповторним представникам народу. Саме такою і постає перед нами талановита поетеса, письменниця, фольклорист і етнограф, педагог, просвітитель, наша землячка Людмила Олексіївна Василевська-Березіна, що писала під літературним псевдонімом Дніпрова Чайка.
    Довгим і складним, наповненим боротьбою та вічним неспокоєм, позначений тернами неабияких випробувань був життєвий шлях цієї талановитої жінки. Все своє життя, всю свою творчість, весь свій талант вона присвятила рідному народові, віддала себе боротьбі за його національне і соціальне визволення. Так само, як і її сучасникам — передовим діячам національної освіти, мистецтва, культури, їй були близькі біди, зрозумілі печалі, прагнення та надії простого народу.
    Народилася майбутня поетеса 1 листопада 1861 року в селі Карлівка (нині — Зелений Яр Доманівського району на Миколаївщині) у родині священика. До речі, це за 15 км від мого рідного села Щуцьке, що зумовило мене ще зі студентських років захопитися творчістю землячки, а пізніше вивчати її життєвий шлях. Початкову освіту здобула вдома від батька. Потім були роки навчання у гімназіях міст Вознесенька та Одеси.
    Дорога до знань, до освіти була для неї нелегкою. Ще з дитячих літ Людмила Олексіївна зіткнулася з неправдою, духовною обмеженістю панівних класів і злиденністю та безпросвітністю народних низів.
    Мабуть, ще з дитинства був визначений її життєвий шлях — шлях служіння народові. Одержавши після закінчення гімназії у 1879 році звання народної вчительки, Людмила Олексіївна працює в сільських школах Херсонської губернії. Її педагогічна діяльність припадає на той сумний і трагічний час, коли Валуєвським указом українське слово і мова знаходились під забороною, а діячів української культури переслідували і карали. У 1885 році в одеському альманасі «Нива» було надруковано два вірші та оповідання нашої землячки. Потрібно було мати мужність, щоб в умовах реакції, що почалася в Росії після вбивства народниками 1 березня 1881 року імператора Олександра II, подати до редакції твори українською мовою. Невдовзі альманах за розпорядженням губернатора був конфіскований.
    Іван Франко, який пильно стежив за літературним процесом в Україні, відгукнувся схвальною рецензією на дебют молодої письменниці. Справедливий і щирий критик доброзичливо зазначив, що відчув початкуючу руку, мову гарну та чисту в оповіданні «Знахарка». У поезії «Вісточка» Івану Яковичу Франкові сподобалося звернення до буденних сторін життя людей, що живуть над Чорним морем. Можна вважати, що похвала великого Каменяра надихнула Дніпрову Чайку на написання цілої низки віршів, п’єс, казок, оповідань, нарисів.
    На жаль, літературна спадщина поетеси і письменниці, залишається ще й сьогодні не вивченою до кінця, чекаючи своїх дослідників.
    У 1885 році Дніпрова Чайка оселяється в Херсоні, де її чоловік працював губернським статистом. Вона й тут пише вірші, оповідання, пробує написати лібрето дитячих опер. У 1886 році письменниця, перебуваючи в Криму, створила поетичний цикл «Морські мамонки». Свого часу він користувався значною популярністю, а ім’я авторки стало відомим і знаним, близьким багатьом передовим представникам української інтелігенції.
    Починаючи з 1887 року, письменниця друкує свої твори переважно у Львові. Вона знаходить постійну моральну підтримку з боку Івана Франка та Михайла Павлика, двох найяскравіших представників українського письменства того часу.
    На 80—90-ті роки припадають найкращі поетичні та прозові твори Дніпрової Чайки, які свідчить про певний та набутий літературний досвід нової зірки на небозводі красного письменства. Як правило, її твори відзначаються високою моральністю, літературною завершеністю і бездоганністю. У цьому вона наслідує Лесю Українку та Михайла Коцюбинського. Такими є поетичні шедеври: «Морське серце», «Тополя», «Хвиля», «Дві крапельки» та інші. Вони дуже близькі до українських народних дум та пісень. У літературі ці твори здобули назву «поезія в прозі». Невеликі за обсягом, своїм значенням, мовною ритмічністю та ліричністю вони близькі до поезій. Глибоке знання усної народної творчості і музики допомагали письменниці в оволодінні технікою написання поезій у прозі. У цьому вона постала поряд із такими неперевершеними майстрами слова, як О.Кобилянська, М.Черемшина, В.Стефаник. Серед російських письменників майстром поезії в прозі був Антон Павлович Чехов. Дніпрова Чайка, безумовно, перейняла його художній підхід: писати, щоб словам було тісно, а думкам просторо.
    В багатьох своїх лірично-пісенних творах поетеса звертається до краси людини, до стану її душі та навколишньої природи, і в цьому, по праву, вбачає джерело творчості і людської наснаги. Так, у вірші «Віра, Надія, Любов» вона стверджує:

    Я вірую в красу, одній їй поклоняюсь!
    Одвіку в мирові вона керує всім,
    Бо щастя є краса, краса є таке ж щастя —
    Немає розділу, немає грані їм.

    Напрочуд ліричним є рядки поезій, де Дніпрова Чайка звертається до глибинних почуттів людської душі. Прикладом може стати її вірш «О моя надіє…»:

    О моя надіє, — золотії крила,
    А орлине око — серце молоде,
    Небо неомірне — молодая сила,
    А кохання щире — сонечко святе!
    Нас крильцях надії підіймуть високо,
    Сила допоможе крила розгорнуть,
    І тоді здолаю, як орлиним оком,
    Серцем прояснілим мир весь озирнуть.
    А кохання в серці сонечком засяє,
    І тоді обійми я розкрию всім
    І добра, і ласки, скільки лиш здолаю,
    Скільки в серці маю, подарую їм.

    У деяких своїх творах поетеса звертається до Великого Кобзаря і мовби перегукується з ним:

    …Та не однаково мені,
    Як Україну змії люди
    Присплять лукаві і в огні
    Її, окраденую, збудять —
    Ох, не однаково мені!..
    Чи чуєте, брати, це слово,
    Що криком з серця виліта?
    І хто почувши його знову
    Ледачі руки позгорта?
    («Роковини»)

    Вплив Т. Г. Шевченка, а відтак і наслідування його, є досить значним у всій творчій спадщині Дніпрової Чайки. На багато запитань, які поставив Тарас Григорович Шевченко перед сучасниками і майбутніми поколіннями, прагне дати відповідь наша землячка. Таким є її вірш «Тарасова думка»:

    Колись той праведник молив,
    Аж голову схопивши в руки,
    Щоб швидше край наш просвітив
    Апостол правди і науки.
    Летять года, десятки літ —
    Все ж, голову схопивши в руки,
    Дивуємо: чом правди світ
    Не сяє там, де світ науки?

    Більшість її творів читаються легко і захоплюючи, бо стилістично і ритмічно вони наближені до українських народних дум і пісень. Як приклад, вірш «Пісня»:

    Закувала зозуленька
    В зеленім саду.
    Зачуяло моє серце
    Горе та біду.
    А я тую зозуленьку
    З саду прожену,
    Молодого соловейка
    Слухати піду.

    Відома Дніпрова Чайка і як дитяча поетеса. Для дітей вона писала вірші, лібрето дитячих опер. Довгі роки творчі зв’язки єднали її з основоположником української музичної культури М.В.Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 роки! Це «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна». Вони протягом десятиліть з успіхом йдуть в театрах не лише України, а й далеко за її межами, приносячи духовну насолоду і радість дітям та дорослим.
    Дніпрова Чайка майже все своє життя збирала і записувала усну народну творчість, зокрема пісні, які, як відомо, є виразником душі народу. Нею був зібраний унікальний фольклорний матеріал, який вона подала у 1894 році на археологічно-етнографічний з’їзд, що відбувався одночасно у Києві та Одесі. Ним зацікавились провідні спеціалісти, зокрема найкращий знавець козацтва Дмитро Іванович Яворницький. На превеликий жаль, ці матеріали у повному обсязі до нас не дійшли. Можливо, в архівах України та країн близького зарубіжжя вони і зберігаються, чекаючи ще своїх досліджень і дослідників. Не збереглася і багата епістолярна спадщина Дніпрової Чайки. Відомо лише, що вона вела листування з І.Франком, М.Павличком, О.Пчілкою, О.Кобилянською, М.Лисенком та іншими видатними діячами української культури.
    Письменниця не стояла осторонь суспільно-політичного життя. За участь у народницькому гуртку, що ставив за мету просвітницьку діяльність, родина Василевських-Березіних була вислана в село Королівку Херсонської губернії, і тільки наприкінці 1895 року повернулась до Херсона. Саме в цей час поетеса пише вірш «Роковини» під значним впливом «Кобзаря» Т.Г.Шевченка. Вона гаряче вітала наростання національно-визвольного руху і пробудження селянської маси України на початку XX століття. Таким є її твір «Плавні горять» (1902 р.).
    Однією з перших Дніпрова Чайка відгукнулась на події 1905—1907 рр., написавши оповідання «Революціонер». У 1903—1905 роках вона була активним членом організації допомоги політичним в’язням, яка діяла в Херсоні. У 1904 році за пропаганду антиурядової літератури, а також за написання власних творів антицарського, антидержавного характеру письменницею було на деякий час заарештовано. Після звільнення вона перебувала під негласним поліцейським наглядом.
    У 1908 році Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Тут вона потрапляє в оточення близьких їй за світоглядом, переконаннями та культурою людей, вступає в тісні приятельські стосунки з М.Лисенком, О.Пчілкою, їх родинами. У 1909 році письменниця захворіла і змушена була виїхати на лікування до Одеси. Тут вона перебувала до 1911 року. Однак хвороба не відступала. Далися взнаки арешт, поліцейські переслідування, постійні переїзди, напружена праця. 1914 рік — початок Першої світової війни — поетеса зустрічала прикутою до ліжка. А було їй всього 53 роки. Перебираючи прожите життя, з чистим сумлінням та з почуттям виконаного обов’язку, напише:

    Перебираючи життя,
    Я сподіваюсь пред собою:
    Усі мої думки, чуття,
    Гріхи — проходять всі юрбою.
    За ті картаю я себе,
    За другі плачу, червонію,
    За ті — радію, лиш одне
    І досі я не зрозумію.
    І, називаючи усіх,
    Я не найду йому названня,
    Але воно чистіш, ніжніш
    І краще самого кохання.
    («Я не люблю тебе»)

    З болем у душі сприймала вона події Першої світової війни та буремне революційне лихоліття спочатку лютневої, а потім жовтневої революції 1914 року. У сутності цих подій, що мов ураганний вітер пронеслися по Російській імперії, розібратися їй було важко. Проте, в патріотичному служінні рідній Вітчизні-Україні вона була віддана все життя. Тож і зверталася з болем, з плачем, з піснями:

    Брати рідненькі, схаменіться —
    Чи можна теє попустить?
    Орли сизенькі, стрепеніться,
    Вкраїну-матір захистіть!
    («Роковини»)

    За своїми політичними поглядами і життєвою долею поетеса залишалась на народних позиціях. Високо оцінювала роль освіти та культури в житті людей, пропагувала просвітницьку роботу, виступала проти війни, кровопролиття і насильства. Інакше кажучи, була великим життєлюбом і гуманістом. Це цілком зримо простежується у її творчій спадщині. Дуже любила дітей. Жила з вірою у справедливе і щасливе життя прийдешніх поколінь.
    Протягом 1917—1925 років вона пише невеличкі за обсягом дитячі твори. Друкується мало. Переїхавши до своєї доньки Оксани в село Германівку на Київщині, живе там до самої смерті. Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 року. Похована у Києві на Байковому кладовищі. У поезії Дніпрової Чайки найніжніші переливи співучої душі нашого народу, щедрого на добро і пісню, величного у своїй гідності та крилатості, духовно багатого і так безжалісно обкраденого у своїх здобуттях, мріях і прагненнях. Крізь завали непам’яті і забуття долинає її чистий криничний голос із її поезії «Тополя»:

    Росла собі в плавні
    Одна між кущами
    Висока тополя гнучка.
    Вела щонегоди розмову з вітрами,
    Щовесни її заливала ріка.
    Морози і вітер,
    І бистрії хвилі
    Даремно бороли її.
    Од вітру гойдалась, зимою дрімала
    Та глибше шукали коріння свої.

    Це ніби перегукується з відомими шевченківськими рядками, знаними кожному з шкільної лави:

    По діброві вітер виє,
    Гуляє по полю,
    Край дороги гне тополю
    До самого долу.

    В багатьох поетичних творах Дніпрової Чайки ми знаходимо образ тополі, в якій, слід гадати, драматизм її власної долі. Розмірковуючи над таїною людського буття, занурюючись у бурхливий світ пристрастей, що киплять у суспільстві й зумовлюють поведінку окремої людини, побувавши біля могили Дніпрової Чайки на Байковому кладовищі у Києві, невдовзі і сам склав оці рядки:

    Ой, у полі чистім
    Стрункая тополя,
    Росте сиротою —
    Така її доля.
    Доля нещаслива
    Крилом зачепила
    До самого долу
    Віття нахилила
    І вітер колише,
    І сонце ласкає.
    Та тільки від горя
    Свого не пускає.
    Горе в самотині
    Весь вік вікувати,
    Тужити і плакать,
    Та Бога благати.
    Дай, Боже, сирітці
    Щасливої миті.
    Хай зів’є пташина
    Гніздечко у вітті,
    Хоч співом своїм
    Душу їй звеселяє
    Як щастя і долі
    У неї немає.

    В одній із найкращих своїх новел «Кобза», присвяченій М.В.Лисенку, письменниця декларує:

    «Слухайте, янголи Божі!
    Слухай і ти, сила нечиста, ворожа!
    Я не оддала вам своєї душі,
    Я не на віки вмираю,
    Тільки замру я і, може, недовго.
    Час мій настане — і знов я
    Устану на радість, на славу новую.

    Душу ж свою розділю я тепер: половину з вітром розвію по цілому світі, другу ж сховаю у кобзу.
    Нехай же, хто дужий, знайде та злучить докупи обидві частини моєї душі — до того і я озовуся, устану, того лиш послухає кобза моя чарівна». В час державної самостійності України повернулося до кожного із нас, дорослих і дітей, добре ім’я Дніпрової Чайки. Її кобза звучить чисто і щиро, допомагаючи нам любити рідний Край, свій народ, його мову і культуру, формувати справжні патріотичні почуття та благородні поривання.
    Це і є шлях духовного воскресіння України!

    Леонід Ржепецький

    Час мій настане (Про Дніпрову Чайку). Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Дніпрова Чайка, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутись на сторінку Дніпрова Чайка

    Вас можуть зацікавити:

    1. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Березіна-Василевська). Життєвий і творчий шлях

    2. Дніпрова Чайка. Біографія

    3. Життя і творчість. Дніпрова Чайка

    4. Художній розвиток Дніпрової Чайки

    5. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська). Біографічна довідка

    6. Трагічна доля героїні твору «Дівчина-чайка» Дніпрової Чайки. Аналіз твору

    7. Дніпрова Чайка. Мариністичні мотиви на прикладі твору «Дівчина-чайка». 6 клас

    8. Шануймо свої самоцвіти. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Березіна). Поезії в прозі «Дівчина-чайка», «Морське серце»

    9. Дніпрова Чайка. Поезія в прозі. «Морське серце», «Дівчина-чайка»

    10. Дніпрова Чайка. «Дівчина-чайка», українська література 6 клас

    11. Дніпрова Чайка. «Морське серце»

    12. Дніпрова Чайка. Поезії в прозі. Особливості жанру

    13. Урок позакласного читання. Дніпрова Чайка «Шпаки»

    14. Дніпрова Чайка — збирач народних пісень (О. Дей, В. Пінчук)

    15. «Життя у нас таке, що тільки рослині не встидно жити» (Про Дніпрову Чайку) (Віталій Жежера)

    16. Міфологічний концепт моря в рецепції Чайки Дніпрової (на матеріалі циклу віршів у прозі «Морські малюнки»)

    17. Поезії у прозі Дніпрової Чайки: авторський стиль

    18. Час мій настане (Про Дніпрову Чайку) (Леонід Ржепецький)

     

    Комментарии закрыты.