Храм природи (за віршем М. Вінграновського «Грім»). Аналіз твору, Українська література
Микола Вінграновський порадував наймолодших своїх читачів збірками «Андрійко-говорійко», «Мак», «Літній ранок», «Ластівка біля вікна» та іншими дивовижними поезіями. У віршах поет багато уваги приділив зображенню природи. Він захоплюється її чаром, красою, таємничістю. У вірші «Грім» письменник відтворює фантастичні картини:
Грім жив у хмарі, і з гори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
Ми бачимо, що образ грому в постійному русі, в змінах. Він «натрусив зі сливи слив», вирішив допомогти груші. Незважаючи на похмурість, грім підкорює щедрістю та добрим настроєм. Його, наче живу істоту, хвилюють турботи дерев:
І дядько-грім сказав собі:
«Потрушу я грушу,
Бо небеса вже голубі
Я покидати мушу».
Поет відкриває красу природного явища, що входить несподівано в нашу свідомість. Не такими вже й страшними здаються громовиці, бо приносять стільки корисного на землю. Після грози, рясного дощу оновлюється все живе,
Творчість Миколи Вінграновського невичерпна. Вона — храм людського духу й краси природи, де затишно кожному, хто любить справжню поезію.