Філософсько-символічний зміст образів дзвона і серця в історичній поемі І. Багряного «Скелька». Українська література

Філософсько-символічний зміст образів дзвона і серця в історичній поемі І. Багряного «Скелька». Українська література

Художня майстерність поеми І. Багряного «Скелька» проявляється у багатогранній і продумано використаній символіці. Автор вживає широке коло символів з української міфології. Хочемо відзначити два чи не основні символи — це образи дзвона і серця, які постійно переплітаються у сюжеті поеми. Кожен з названих образів виявляє в собі два філософські начала: світло і темряву, добро і зло. За допомогою таких символів чіткіше відчуваємо психологічну трагедію скельчан, у повному вияві бачимо обставини, серед яких триває їхнє існування. Детальніше зупинюсь на образі дзвона. На жаль, жоден із словників символів не фіксує його. Тому дефініцію цього справді символічного образу окреслю, даючи власну інтерпретацію. При самій згадці цього слова відразу чомусь уявляється величний соборний дзвін, який скликає людей на молитву до храму, щоб зблизити їх у ній з Богом. З іншого боку, згадаймо Київську Русь: дзвін скликає людей на пожежу, символізує нещастя. У «Скельці» образ дзвона, проходячи через всю поему, показаний багатоаспектно. Оптимістичні і песимістичні відгомони дзвона чергуються у ній.
“Ударив дзвін чотиристапудовий / гойднув скривавленим на сонці язиком…”. Образ дзвона відтворює стан тривоги, неспокою, в якому перебуває кожен, хто іде в монастир. В іншому аспекті образ дзвона — це символ непокори, боротьби. І справді, могутній велетень пробуджує в скельчан «дух батьків», стає у їх руках зброєю. Нової модифікації набирає дзвін у поєднанні ще з одним символічним образом — серцем. У фольклорі серце трактується як символ радості і смутку, розуміння, сміливості і чистоти. У «Скельці» воно теж постає у двох іпостасях: гаряче, любляче, і темне, крижане. Бій дзвона дістає свій багатоголосий відгомін у серцях людей. І кожного разу серце б’ється з різним ритмом. Сміливе серце юнака Данила стає крижаним від болю і страждання за несміливість селян, які бояться повстати проти монастирської верхівки. Світла кольористика різко змінюється на темну: червона кров у серці стає білою кригою. З іронією і болем автор говорить про серця «слабких» рабів, які скоряються волі ігумена.
“І хтось у розпачу під браму серце кинув“. Як контраст до світлого постає чорне серце ігумена Ієремії.
“Молитва на устах і серце у руці…”. Те, що мало б бути високим і священним, трактується автором як низьке. Божі посланці не мають серця взагалі. У народі кажуть, що лише серце має здатність відчувати і наскрізь бачити людину. Лише любляче серце Мар’яни відчуває нещастя на віддалі. Її чисте серце готове пожертвувати собою заради односельців. Воно пульсує під «ридання дзвона», протистоїть «серцю з вицвілим нутром» отця Ієремії. Але врешті-решт добре і світле серце дівчини приноситься у жертву. Воно продовжує світити і після смерті, стає тим вогником, що піднімає скельчан на боротьбу проти чернечого ярма.

У поемі образ серця постає і як символ кохання. Чудові, але короткі хвилини переживають два люблячі серця Данила і Мар’яни. Весільний дзвін змушує їх тривожно битися, відчувати неспокій і розлуку. По-іншому трактується образ серця у другій частині поеми. Тут воно символізує розум. Колись гаряче серце юнака Данила з роками поневірянь на каторзі починає думати над тим, як безпечніше розпочати новий бій з ченцями і покарати їх. І кара ця приходить, а сповіщає про неї плач дзвона.
Майже кожен з розділів «Скельки» розпочинається і закінчується однією і тією ж строфою, яка містить у собі символічні образи дзвона і серця. Така велика кількість повторюваних епізодів сповільнює темп розповіді у довгоочікувані моменти розв’язки. Але це лише один із незначних недоліків у роботі автора над текстом, бо саме така будова «Скельки» допомагає глибше зрозуміти нам трагізм конкретної події.

Література

1. Багряний І. Скелька.— Харків: Книгоспілка, 1930.— 153 с.
2. Словник символів / за заг. ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка.— К., 1997.
3. Костомаров Н. И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества / Собр. соч. Н. И.Костомарова.— Кн. 8.— Т. 21.— С.-Пб., 1905.
4. Потебня А. А. О некоторых символах в словянской народной поэзии.— Харьков, 1860.

Філософсько-символічний зміст образів дзвона і серця в історичній поемі І. Багряного «Скелька». Українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутися на сторінку Іван Багряний

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *