Фольклоризми в одах П. П. Гулака-Артемовського (Бурлака Н.)

    Фольклоризми в одах П. П. Гулака-Артемовського (Бурлака Н.). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Анотація
    У статті була здійснена спроба аналізу шляхів засвоєння та відтворення народнопоетичної творчості в авторській поезії першої половини XIX століття, зокрема на прикладі творів Петра Гулака-Артемовського. Особлива увага звертається на явище фольклоризму та його проявів на різних функціональних зрізах у літературному творі.
    Ключові слова: явище фольклоризму, стилізація, ідіома, символ, образ, фольклорний сюжет, наріччя.

    На початку XIX століття в Україну прийшла загальноєвропейська потужна хвиля зацікавлення фольклором, звичаєвим правом, народною культурою. З перших літературних спроб 20-х років XIX століття виокремлюється в самостійний літературний напрям романтизм, який дав значний поштовх розвиткові української поезії, формуючи свою родову і жанрово-стильову системи та літературно-естетичну думку. Тому в контексті розвитку української літератури на той час простежується певна закономірність домінування фольклорних елементів.
    Метою даної статті є системний аналіз фольклоризмів у пародіях П. Гулака-Артемовського на оди Квінта Горація Флакка (65-8 рр. до н. е.) – римського поета, автора філософських та сатиричних віршів, послань.
    Наукова новизна нашого дослідження полягає у відсутності ґрунтовного аналізу фольклоризмів в одах П. Гулака-Артемовського. Лише деякі аспекти цієї теми були підняті у працях науковців та літературних критиків: Б.Деркача, А.Содомори, І.Чижевського, М.Зерова. Тому обрана тема є актуальною та відкриває перспективи для подальших наукових розвідок.
    Проблема специфіки відтворення та збереження явища фольклоризму в авторському творі передбачає вирішення таких завдань: з’ясувати особливості розвитку і трансформації авторського «Я» через призму народних традицій, автентичних образів, мотивів; проаналізувати визначальні риси творчої манери митця; осмислити жанрову своєрідність фольклорних та авторських творів та обґрунтувати спостережені внутрішньо жанрові зміни. Об’єкт дослідження – фольклоризми в одах П. Гулака-Артемовського, а предметом є їхня модифікація у літературному творі, відповідно до творчих інтенцій автора. Проблема функціонування фольклоризмів в авторському творі, а також думки щодо їх наявності як таких, розглядалися певним колом дослідників: О.Бодянським, М.Костомаровим, П. Кулішем, М.Максимовичем, І.Срезневським, О.Потебнею, У.Далгат, Д.Медріш, О.Фрейденберг, П. Богатирьовим, В.Проппом, Б.Путіловим, І.Франком, С.Лазутіним, А.Бушміним, С.Азбєлєвиим, Л.Дмітрієвим, В.Мітрофановою, В.Жирмунським, Н.Савушкіною, Т.Тіселтоном Дейєром та ін.
    Отже, в даній статтті вперше здійснена спроба комплексного аналізу фольклоризмів в поезії П. Гулака-Артемовського. З огляду на визначену мету, найбільш придатними для проведення дослідження були обрані методи аналогії та ступеневого аналізу розкриття суті проблеми.
    Зі студентських років у поетичній творчості П. Гулака-Артемовського простежуємо спробу пародійного переспіву поеми Буало «Налой». Поет був обізнаний зі світовою класичною літературою, про що свідчать його переклади російською мовою творів Буало, Красіцького, Руссо, Расіна, з Біблії та багатьох інших. Ще у 1819 році П. Гулак-Артемовський здійснив дослівний переклад оди Горація «К Цензорину».
    Як відомо, звернення до античних зразків, зокрема і до творчості Горація, було типовим в добу українського ренесансу і бароко. Вивчали славетного лірика і в Києво-Могилянській академії Л.Горка, М.Довгалевський, Ф.Прокопович та ін. Центральним твором слугувало його «Поетичне мистецтво», а також сатири й послання – життєва філософія поета.
    Загальновідомим фактом є те, що в Україні з першої половини XVII ст. писані латиною курси піїтики були насичені уривками поезії Квінта Горація Флакка, яка вважалася класичним зразком довершеності й краси. Гораціанські студії на українському ґрунті пов’язані і з творчістю славнозвісного філософа Григорія Сковороди. «Сковорода, як і Горацій, був того переконання, що мета людини — осягнути щастя, до якого ведуть не багатство й почесті, а погідність духу та радість серця» — зауважує А.Содомора.
    Загалом, жанр оди розвинувся з давньогрецької хорової лірики, грецькою мовою «ода» — хорова пісня. Розрізняли оду панегіричну, танцювальну і плачевну. Тому можна припустити, що свої витоки ода бере із фольклорних пісень. Один із перших авторів, який працював у цьому жанрі, вважається Піндар (близько 544-518 до н. е.). Н.Буало (1636-1711) в «Мистецтві поетичному» (1674) здійснив теоретичне обґрунтування оди і встановив суворі правила жанру: композиційно вона починається із заспіву, далі йде виклад матерії благородної і важливої, завершується гіперболізованою похвалою. Ода була лірично-риторичним жанром високого стилю, наповнювалася міфологічними образами. Класиком оди в Італії став Г.Квябрер (1552-1638), в Англії — Д.Драйден (1631-1700), в Росії — В.Тредіаковський (1703-1768); у трактаті «Міркування про оду взагалі» (1734) В.Тредіаковський поділив їх на дві групи: хвалебні і «ніжні» (за пізнішою термінологією — анакреонтичні).
    Протягом XVI—XVII ст. в Україні оди були відомі як панегірики. До жанру оди зверталися П. Русин, І.Максимович, А.Римша; у ХІХ ст. — І.Котляревський (бурлескно-жартівлива «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», преромантична «Ода Сафо»), П. Данилевський («Ода малороссийского простолюдина…»), Г.Кошиць-Квітницький, («Ода, сочиненная на малороссийском наречии по случаю временного ополчения, 1807). К.Пузини («Малороссийская ода на смерть святейшего князя Кутузова-Смоленского») та ін. У цих творах, які хоч і були ще орієнтовані на «високий стиль», елементи лексики «низького стилю», бурлеску, гумористичних інтонацій використовувалися поетами і все частішали. Згодом в добу романтизму «канонічні основи оди руйнуються, послаблюється зв’язок між темою і жанром, у творах залишається тільки патетика» [10; 144]. Таке поєднання стилів використав і П. Гулак-Артемовський, переспівуючи оди Горація («До Пархома», 1823, 1832, 1856), Наслідував Горація і Левко Боровиковський («Подражаніє Горацію» 1828, 1830).
    Високу оцінку одам П. Гулака-Артемовького дав Тарас Шевченко. Своє ставленя до творчості Артемовського поет висловив у повісті «Близнецы» словами сотника Сокири: «Раз как-то я приезжаю к нему с книжкою «Украинского вестника», в которой были напечатаны Гулаком-Артемовским две оды Горация (гениальная пародия!), и, прочитавши оды «До Пархома», мы от чистого сердца смеялися с Прасковьей Тарасовной. А он отворил дубовый шкаф, вынул оттуда книгу в собачьем переплете и, раскрывая ее, проговорил: «А ну, посмотрим, верно ли оно будет с подлинником.
    А он, прочитавши вслух подлинник, закрыл книгу, поставил ее на свое место и, ходя тихо по комнате, читал про себя Пархоме, в счастьи не брыкай «–Превосходно! И в точности верно! — проговорил он вслух».
    Наприкінці 20-х років XIX століття у творчості поета з’являється кілька наслідувань од від давньоримського поета Горація. У «Вестнике Европы» 1827 р. поет подає дві «переробки» од «До Пархома» із оди Горація книга II «До Постума» та книги I ода 11. Автор здійснює досить помітну модифікацію оди I „До Пархома», яка написана у жартівливій, бурлескній манері з широким використанням стилістичних ресурсів національного фольклору (образних ідіом, яскравих метафор, тавтологій, паремій і т.д.). Використання національної стилістики свідчить про онароднення автором поезії та перехід від класицистичної до бурлескно-травестійної манери віршування, яка передувала становленню романтизму в українській літературі.
    Послання «До Пархома» II і I (1827) написані в дусі класицистичного стоїцизму; поміркованості, покірливості долі, та християнської догми всепрощення і терпіння «Терпи!… За долею, куди попхне, хились» і водночас у виразних гумористичних тонах проголошує мотив епікурейства: «Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!.. Журись об тім, чи є горілка!..»
    В одах (переробках) П. Гулака-Артемовського зустрічаємо фольклоризм літературного тексту, введення в канву твору паремій, народної приказки: «Людей питай, а свій розум май!», «Що з воза впало – те пропало!», «Катюзі – по заслузі!». Через сюжетне запозичення автор подає такі інтерпретовані прислів’я: «Як не мудруй, – а вмерти треба!», «…лежать там, де і всім лежать», «Не вмер — болячки задавили!», «І грошики за баштани лупи – та все одкинеш ноги!», «А смерть зрівняє всіх в землі», «а час, мов віл з гори, чухра: його не налигаєш!», «Покинеш все, кажу, на радість ворогів».

    Увагу привертає вдала авторська інтерпретація образних ідіом, до змісту яких письменник вкладає своєрідний підтекст: «Кинь лихом об землю!», «Нехай боронить спас!», «Так на роду написано тобі!», «… нічого гріха таїть – гульвіса,», «А тут не зуздриться, – спітка лиха година», «Поминай тепер ляхів як звали!», «А нам і на руку ковінька! І лахва!, «От і догравсь!…».
    Спостерігаємо введенням в канву літературного твору і народної прикмети про визначення віку людини, скільки разів закує зозуля, стільки й проживе людина:

    Пархоме, не мудруй! ворожки не питай,
    Що виковала вже зозуля – поживай! [4; 78].

    Цю оду П. Гулак-Артемовський писав у бурлескно-травестійнійній манері, наскрізь пронизаній живою народною мовою, часом з лайливими і згрубілими словами. Потойбічні сили в усній народній творчості українців номінували займенниками, або метафорами захисту.
    В оді «До Пархома» (1827), «Ода Горація, кн. II» образ смерті фіксуємо у таких назвах: «скаженна», «пàплюга», «кирпата свашка», «Кабаки кирпа втерла!».
    В канві цього ж твору знаходимо подані та інтерпретовані автором елементи давньої народної гри в «Чіт і лишку»: «Чи чіт, чи лишка?…» – загука.

    Ти кажеш: «Чіт!..» – «Ба брешеш сину!» –
    Озветься пàплюга з кутка
    Та й зцупить з печі в домовину!

    П. Гулак-Артемовський по-своєму відобразив життєвий досвід та вірування українського народу, їх систему емоційно-образних уявлень і переживань, а також норм буття. До реліктів давньослов’янських вірувань, пов’язаних із традиціями міфологічного мислення, належать і численні залишки загальнопоширених культів. Одним із головних в Україні був культ пращурів. Звідси й вірування, пов’язані з піччю, якій приписували чудодійні сили покровителя Роду. Піч — найбільш міфологізований і символічно значимий предмет в домашньому господарстві. Через пічний димар здійснюється зв’язок із зовнішнім світом, в тому числі і з «тим світом» (потойбічним). Пічний димар — це специфічний вихід із дому, призначений, в основному, для надприродних істот і контактів з ними: через нього в дім проникають і вилітають назовні: вогняний змій, чорт, відьма, душі померлих родичів, хвороба, доля та ін.
    Згідно з віруванням, при зіткненні з вогнем і землею збільшувалась родючість, тому піч була тим священним місцем, де жінка повинна народжувати дитину. В той же час піч — місце перебування покровителя роду Чура (Цура), людей похилого віку хворих. Тому й смерть, прийшовши до головного героя Пархома, недарма знаходить його саме на печі.
    П. Гулак-Артемовський досить вільно поводиться з першоджерелами, за допомогою реалій місцевого побуту, просторічної лексики, діалектизмів середньонаддніпрянського говору, жаргонізмів здійснює вдале онароднення своїх творів.
    Використання автором народнопоетичного жанру прокльону є одним із
    засобів підсилення висловленої думки:

    Загарбав кіз
    І хліба віз……
    Бодай їм подавився!

    О щоб вам ляшеньки легенько там ікнулось!

    Гай, братику, бодай тебе опановало!

    Все к гаспиду пішло!…

    Хоч би мені повіситься й на гілці!..
    Ані під ніс!…Нехай їй біс,
    Тій гаспидській горілці!
    Коли б той ісказився,
    Хто божий дар
    Гнать через жар
    У вінниці навчився!

    Завдяки такому порівнянню можна зробити припущення про значний вплив фольклору на свідомість та творчий імпульс самого автора.
    В одах П. Гулака-Артемовського, зустрічаються зразки прокльонів, еквіваленти яких було відібрано у збірці М.Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше»: «Нехай твій батько сказицця! [12;193], «Щоб тебе вдушило та вдавило!» і т.д.
    Популярним у одах є використання демонічних образів; «сатана», «чорт», «біс», «халяндра», «Диявольська личина», «трясця», що є чи не найбільш характерними елементами питомих українських прокльонів.
    У такому ж дусі написані й пізніші Гулакові переспіви Горацієвих од (1832). Український автор відкидає міфологічний світ, яким пронизані оди Горація, і залишає лише вислови: «від смерті не втечеш», «лови день». Гулак-Артемовський опрацьовував їх у підкреслено жартівливій, а то й просто пародійній манері. Наприклад, в оді до Постума (II, 3) Горація охрещено Грицьком, а в оді (II, 3) Деллія– Пархомом, у оді (II, 9) Вальгія Руфа – Терешком: «Пархоме, в щасті не брикай!», «Не все ж, як з лотоків, із хмар Терешку ллє….».
    Отже, можна констатувати, що, трансформувавши оди Горація до власного стилю, П. Гулак-Артемовський пристосовував їх у тогочасну українську дійсность, фактично, дотепні, написані соковитою народною мовою твори – влились живим потоком в українську літературу.
    У даній статті була здійснена спроба дослідити наявність фольклоризмів на основі текстового матеріалу од П. Гулака-Артемовського, а саме з’ясування особливостей їх домінування та переосмислення літератором народнопоетичної міфології, символіки, семантика яких розширюється і трансформується у нові похідні лінії, а разом з тим є вічно живою. Зважаючи на високий рівень вивченння цієї поліелементної галузі усно-народної творчості та авторської поезії, існує гостра потреба поглибленого аналізу явищ фольклоризмів в авторській поезії українських письменників доби романтизму на початку XIX століття.
    Проаналізувавши поезію П. Гулака-Артемовського, можемо підсумувати, що письменнику своїх творах постійно звертається до народної скарбниці. Надзвичайно важливо простежити специфіку функціонування фольклоризму в літературному репертуарі, тому що саме фольклор, його одвічні прадавні цінності, стали підґрунтям для авторської поезії П. Гулака-Артемовського. В кожному аналізованому творі простежується використання фольклорних мотивів, образів, символів; виявлено, що вони наскрізь народні, іноді завуальовані, але все ж реальні, справжні. Цікавим науковим матеріалом є народні обряди, звичаї та ігри, котрі зустрічаються у текстах художніх творів П. Гулака-Артемовського. Автор вводить у літературні тексти народнопоетичні зразки паремій (прислів’я та приказки, прокльони і привітання тощо), в такий спосіб не лише наповнює авторський твір традиційними етнічними смислами, а й фіксує, закріплюючи на письмі, інформацію, яка стане об’єктом зацікавлення для багатьох поколінь вітчизняних фольклористів.
    Отже, фольклоризм літературного тексту «проявляється на різних функціональних зрізах: введення у текст окремих фольклорних образів чи мотивів, через сюжетне запозичення, символічне переосмислення міфологічних першоелементів». П. Гулак-Артемовський постає одним із перших дослідників-етнопсихологів, який прагнув у високохудожній поетичній формі відобразити ментальний портрет свого земляка-сучасника, наділеного здоровим гумором. Власне, завдяки зібраним фольклорно-етнографічним даним про українське село, побут, звичаї, письменник зафіксував у часі етичні та естетичні ідеали народу, його погляди на виховання, релігію та мораль.
    Таким чином, у статті була здійснена спроба детального аналізу фольклоризмів у одах П. Гулака-Артемовського на різних функціональних зрізах: мовленнєвому, жанровому, сюжетному. Переосмислення та відтворення автором народної міфології, психологічна інтерпретація фольклорних мотивів чи образів, стилізації є етапами відтворення освоєння літературою фольклорного пласту, а саме фольклори змів, які ми й намагалися простежити у «Гараськових одах» видатного українського поета, байкаря, перекладача П. Гулака-Артемовського.

    Фольклоризми в одах П. П. Гулака-Артемовського (Бурлака Н.). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутись на сторінку Гулак-Артемовський

    Вас можуть зацікавити:

    1. Два кріпаки (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    2. Осуд гноблення у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    3. Осуд кріпосницького суспільства (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського)

    4. Засудження жорстокості і свавілля поміщиків у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака»). Аналіз твору

    5. Сатиричний осуд суспільних відносин у кріпосному суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Анааліз твору

    6. Тема кріпацтва у творі П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    7. Аналіз балади «Рибалка» Гулак-Артемовського

    8. Балади Петра Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    9. Творчість П. Гулака-Артемовського

    10. Зразок реалістичної байки Гулака-Артемовського «Пан та Собака»

    11. «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського — класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Аналіз твору

    12. Тема крiпацтва у творi П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    13. Художня самобутність байки «Пан та собака»

    14. Засудження деспотизму в байці «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського. Аналіз твору

    15. Мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    16. Майстерність створення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    17. Осуд сваволю в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    18. Балада «Твардовський» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    19. Балада «Рибалка» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    20. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    21. Майстерність творення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    22. Осуд кріпосницької сваволі в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    23. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського

    24. Художня самобутність байки «Пан та собака». Аналіз твору

    25. «Пан та Собака» Гулака-Артемовського — зразок реалістичної байки. Аналіз твору

    26. Тема уроку: П. Гулак-Артемовський. Байка «Пан та Собака». Сюжет твору

    27. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак–Артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    28. Тема уроку: Петро Гулак-Артемовський — активний учасник літературного руху свого часу. «Пан та Собака» — перший класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Байка як жанр епічного твору. Поняття про сатиру

    29. Тема уроку: Література українського романтизму. П. Гулак-артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    30. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак-Артемовський, М. Костомаров

     

    Комментарии закрыты.