Народні перекази й легенди, українська література
Хід заняття Народні перекази й легенди, українська література
II. «ПОЕТИЧНА ХВИЛИНКА»
Вишні-черешні
Вишні-черешні розвиваються,
Синє озеро розливається,
Ясне сонечко усміхається,
Жито силоньки набирається.
Через тин вишня похилилася,
Дві подруженьки посварилися.
Тобі яблучко, мені грушечка,
Не сварімося, моя душечко.
Тобі яблучко, мені зернятко,
Не сварімося, моє серденько.
(Народна дитяча мирилка)
Можливий коментар
Цей фольклорний твір приваблює добротою й сердечністю, тим, що закликає до злагоди, дружби; у ньому змальовані прекрасні картини природи. Поетичність і задушевність підсилюються звертаннями, зменшено-пестливими словами.
III. Актуалізація опорних знань
1. Перевірка домашнього завдання.
а) Виразне читання, переказ уривків із легенд, народних переказів, які запам’яталися найбільше;
б) огляд ілюстрацій;
в) зачитування складених самостійно зводів неписаних козацьких правил.
Очікувана відповідь.
— Тримати зброю в порядку, коня в бойовій готовності;
— Бути сміливим та відважним у бою;
— Не кидати товариша в біді;
— Бути гостинним, привітливим;
— Бути обачним, спостережливим, стерегтися ворога та ін.
IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу
1. Слово вчителя.
У народі завжди цінували силу й мужність, схвалювали вирішення воєнних конфліктів мирним шляхом, тому й складали численні легенди про велетнів-богатирів, що займаються мирними справами,— орють землю, мнуть шкіри для різних виробів, ковалюють, а коли виникає потреба, то стають на захист рідного краю чи перемагають у двобої, допомігши народам таким чином уникнути зайвого кровопролиття.
У місті Хуст Закарпатської області до цього часу ходить легенда про богатиря Кинижа, який за свій подвиг не захотів ні золота, ні почестей, ні маєтків, а випросив для бідних людей свого краю привілей — безкоштовно добувати сіль у соляному колодязі.
2. Виразне читання легенди «Шандровський соляний колодязь».
3. Словникова робота.
Надокучило — набридло;
тичка — палиця, яку втикають у землю для позначення межі, для огорожі й таке ін.;
сторопіли — заніміли, розгубилися від здивування;
нівроку — нічого собі;
силун — силач;
до герцю — до змагання, до бою, двобою;
спантеличеного — збитого з толку;
келих — кубок, чаша;
чиряти — добувати, випарювати;
ропа — міцний, сильний соляний розчин;
надавчий — той, який надає право;
песячій — собачий.
4. Обмін враженнями від легенди.
(Чим сподобалася, запам’яталася чи здивувала.)
5. Дослідницько-пошукові завдання.
— Визначте жанр прочитаного твору. Обґрунтуйте своє твердження.
— Придумайте інші заголовки до легенди. («Здобувач привілею», «Богатир Павло Киниж» та ін.).
— Знайдіть у тексті епізод, який свідчить про мудрість правителів.
— Визначте тему та головну думку твору.
— Які уроки мудрості дає легенда нашим сучасникам?
6. Переказ легенди.
Детально перекажіть легенду, намагаючись інтонацією передати характеристики, мову різних персонажів (про королів — велично, про гінців — заклопотано, про богатиря — просто, але з гідністю).
7. Робота над текстом.
Визначте, які художні, образні слова вжиті в легенді (емоційно забарвлена лексика: «здоровенний паузник»; порівняння «наче це була якась тичка», «однакові, як два волоси»; епітети «добрий кінь», «дужі хлопці»; метафора «стрілою перебіг» та ін.).
V. Закріплення знань, умінь і навичок
Козак Мамай та Олесь Кмітливець придумали для вас кілька змагань-ігор.
— Назвіть річ, якою богатир Киниж показав дорогу на Шан-дрово королівським гінцям. (Паузник.)
— Назвіть пари персонажів. (Султан і король, батько і син, турецький богатир та угорський (марамоський) богатир.)
— Згадайте види діяльності, про які йдеться в легенді. (Військова справа, сільськогосподарська діяльність, видобуток солі.)
— Назвіть риси характеру головного героя-богатиря Кинижа і підтвердьте їх прикладами з тексту. (Сильний, працьовитий, патріот свого краю, добрий та ін.)
VI. Домашнє завдання
Навчитися виразно читати і переказувати легенду, характеризувати головного героя; намалювати ілюстрації; ІІІ рівень — виписати характерні географічні назви свого краю, висловити припущення щодо їх виникнення. IV рівень — написати сценарій за мотивами твору і розіграти його за ролями.
Додаток
Шяндровський Соляний Колодязь
Турецький султан Сулейман, побивши сербів, оголосив війну королю Матвію і повів своє військо на Угорщину.
Король Матвій зібрав велике військо й рушив назустріч туркам. До самого Дунаю підвів він своє військо, а на протилежному березі в завойованому Белграді вже стояли турки на чолі із султаном Сулейманом.
Довго розглядали ворожі війська одне одного через Дунай, але ніхто з них не наважувався переправлятись на другий берег і вступати в бій з ворогами. Боялися, щоб під час переправи не побили їх.
Нарешті це надокучило султанові й він надіслав до Матвія посла й запропонував, щоб вони обидва виставили від свого війська по одному богатирю; Сулейман — свого, а Матвій — свого. Хай вони поміряються між собою силою, і чий богатир переможе, той і виграє війну. А другий повинен відступити й заплатити відкуп.
Матвій погодився. Почав шукати Матвій у своєму війську богатиря, який би зміг помірятися з турецьким богатирем. Але в його війську такого не знайшли. Засмутився король Матвій — невже він програє війну?! І послав у всі кінці своєї держави гінців із суворим наказом привести найсильнішого в країні чоловіка.
Гінці об’їздили всю Угорщину, але ніде не знайшли такого богатиря. Лишилась у них остання надія — на Мараморош. Про нього йшла слава, що там живе богатирський народ. Туди гінці й вирушили.
Коли вони наближалися до села Салдобоша, в полі побачили двох людей, які збирали сіно. Під’їхали до них. Це були, виявилося, батько й син. Подорожні спитали:
— Де тут дорога, що веде на Шандрово?
Хлопець, який саме збирався вивершити воза з сіном, тримав у руках здоровенного паузника, яким сіно притискають на возі, щоб не розтрушувалося по дорозі.
— Ось там! — сказав парубок і показав паузником, тримаючи його однією рукою, наче це була якась тичка.
Королівські гінці аж сторопіли: адже вони вдвох обома руками не змогли б так показати, хоч обидва були нівроку собі дужі хлопці. Такого силуна вони зроду-віку ще не бачили. Відразу посадили парубка на доброго коня й іменем короля наказали їхати за ними.
Парубчину цього звали Павлом Кинижем.
Сподобався Павло королеві Матвію. Відразу ж наказав одягнути його, як належить королівському воякові, й тут же дав знати султанові, що він готовий до герцю.
Другого дня до Дунаю зійшли Павло Киниж і король Матвій з одного боку, а султан зі своїм богатирем — з другого. Перед ними на кожному березі був прив’язаний величезний човен. Обидва човни були однакові, як два волоси. Умови герцю були такі: хто з богатирів штовхне човен далі, той виграє.
Першим штовхнув свого човна турецький богатир. Не встиг човен досягти до середини ріки, як течія підхопила його й понесла вниз. Прийшла черга Павла. Він з такою силою відштовхнув свого човна, що той стрілою перебіг увесь широкий Дунай і вискочив до ніг спантеличеного султана.
І так переможцем лишився Павло. Турецький султан визнав себе переможеним, заплатив велику данину й пішов геть.
Три дні святкував Матвій перемогу. З правої руки від себе посадовив Павла і перший келих випив за його здоров’я. Потім подякував за те, що він переміг у герці, й у присутності всіх вельмож урочисто пообіцяв виконати будь-яке Павлове бажання.
Тоді Павло Киниж підвівся й сказав:
— Ваша королівська величність! Нам не треба ані золота, ані срібла, ні почесного сану, ні маєтків. Тільки прошу я — дайте в нагороду соляний колодязь у Шандрові, і не мені, а моєму рідному краю Мараморошу, бідному людові з цього краю, щоб вони в усі часи могли, за даною вами вільністю, безкоштовно чиряти соляну ропу, і лише вони!
Матвій відразу ж наказав своєму придворному писареві написати надавчого листа на песячій шкурі, бо тоді ще паперу не було. Коли лист був готовий, то він скріпив його власноручним підписом і золотою печаткою.
Відтоді вже кілька сотень років марамороські люди все ще користуються цієї привілею і згадують добрим словом свого славного земляка — богатиря Кинижа.
Народні перекази й легенди, українська література
Повернутися на сторінку Українська література