Виразне читання віршів Д. Білоуса, українська література

Виразне читання віршів Д. Білоуса, українська література

Хід заняття Виразне читання віршів Д. Білоуса, українська література

II. «Поетична хвилинка»

Хто любить, той легко вчить
Якщо з українською мовою
в тебе, друже, не все гаразд,
не вважай її примусовою,
полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
а хто любить, той легко вчить:
все як пишеться, так вимовляється, —
все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченко й Лесина,
І Франкова бринить душа.
(Д. Білоус).

Можливий коментар
У сучасному інтегрованому світі, коли існує багато змішаних за національністю сімей, іноді важко визначити, яка мова є рідною. Звичайно, вважають, що це мова матері, дитинства. Але, треба з повагою ставитися до мови того народу, серед якого живеш, не лінуватися вчити її, адже: скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина. Такі думки навіває нам вірш Д. Білоуса, і в цьому його привабливість.

Ill. Формування і вдосконалення вмінь та навичок

1. Слово вчителя.
Народна мудрість учить: «Прекрасна річ потребує прекрасної оправи». Ось чому, поетичні твори треба вміти виразно читати. А досконале виконання вимагає від читця не лише правильного дихання та інтонаційно гнучкого голосу, а й бездоганної дикції. Щодо цього дуже влучно висловився видатний майстер сцени К. С. Станіславський: «Слова зі зміненими буквами нагадують мені людину з вухом замість рота, з оком замість вуха, з пальцем замість носа.
…Коли в когось із людей від млявості чи недбайливості слова злипаються в безформну масу, я згадую мух, що потрапили в мед, мені вважається осіння сльоза й бездоріжжя, коли все зливається в тумані».
Та й сам Дмитро Білоус писав:

Хтось говорить чітко, скоро,
виявляє вміння;
той говорить, наче в нього
повний рот каміння.
Щоб язик наш був слухняним,
говорить вмів ловко,
поможи і підкажи нам
мудра скоромовко!
(Д. Білоус)

Отже, свою дикцію, уміння чітко, правильно (і грамотно) говорити можна й потрібно розвивати, удосконалювати, наприклад, за допомогою скоромовок.

2. «Мовленнєва розминка».
Тричі підряд швидко й без помилок вимовити скоромовки:

Ходить квочка коло кілочка,
Водить діток коло квіток.
Квочка каже: — Квок, квок,
Ось золотий кілок!

* * *
Ти малий, скажи малому,
Хай малий малому скаже,
Хай малий теля прив’яже.

* * *
Хитру сороку
Спіймати морока.
А на сорок сорок
Сорок морок.

3. Конкурс на кращого читця віршів Д. Білоуса.

4. Підбиття підсумків журі, відзначення переможців, оцінювання вчителем.

5. Повідомлення творчих груп про дібрані матеріали
а) про хліб;
б) про слово, мову.

6. Між повідомленнями — гра «Хто найбільше (або хто останній) назве професії, пов’язані із виробництвом хліба». (Тракторист, комбайнер, агроном, селекціонер, водій, мірошник, вантажник, пекар, комірник, продавець, технолог, хімік, авіатор, метеоролог і т.ін.)

7. Слово вчителя.
Ви вже маєте уявлення про порівняння.

Порівняння — це художній засіб, коли один предмет, явище, порівнюється на основі схожості якихось рис із метою їх виділення, підкреслення. У порівнянні, як правило, наявні слова (порівняльні сполучники): ніби, мовби, як, неначе і под.

8. Гра «Хто придумає найбільше порівнянь».
Чистий, як (сльоза, мамина душа, роса, вода, ранок, дзеркало). Працює, як (бджілка, трактор, мурашка, заведений, сонний, мотор, машина, автомат).
Річка, як (стрічка, дзеркало, змійка, поле квітучого льону, пояс).

ІV. Закріплення знань, умінь і навичок

— Заповніть клітинки словами (від найкоротшого, яке зможете) (Наприклад: а, ти, мій, … сто тридцяти п’яти мільйонний) і т. д.

— Додайте до епітетів слова, яких вони могли б стосуватися (закінчення можна змінювати)
Жахливий (вчинок, біль і т.д.). Нещадний (ворог). Дошкульний (не слівце).

— Створіть літературний пейзаж, використовуючи лише іменники (наприклад: Блакить. Сонце. Хмарки. Вітерець. Тиша. Спів пташок. Благодать. Канікули!) або лише дієслова (Мочить. Трощить. Реве. Співає. Морозить. Пече. Присвистує — святкує!).

V. Домашнє завдання
Скласти віршик (мінімум 3—4 рядки) — пейзаж або портрет, використавши таку або іншу риму: ялинка — хвилинка (я, побачивши ялинку, зупинився на хвилинку…). Підготувати «поетичну хвилинку».

Додаток

Прислів’я про хліб
Хліб — усьому голова.
На чорній землі білий хліб родить.
Без солі, без хлібу нема обіду.
Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.
Без солі не смачно, без хліба не ситно.
Не ми хліб носимо, а хліб нас.
Де хліб і вода, там нема голода.
Коли хліб на возі, нема біди в дорозі.
Коли хліб на столі, то і стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка — то гола дошка.
У коваля руки чорні, а хліб білий.
Поки зерно в колоску, не засиджуй в холодку.
Без хліба суха бесіда.

Загадка про хліб
Виріс у полі
На добрій землі,
Місце найкраще
Знайшов на столі.

Вірші про хліб
Пахне хліб, як тепло пахне хліб
Любов’ю трударів і радістю земною,
І сонцем, що всміхається весною,
І щастям наших неповторних діб
Духмяно пахне хліб.
П. Воронько

* * *
«Не кидайсь хлібом —
Він святий», —
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.
«Не грайся хлібом,
То ж бо гріх», —
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.
М. Рильский

* * *
Гостя ми завжди стрічаєм
Круглим житнім короваєм,
З рушником берем таріль,
Коровай кладем і сіль.
Шанобливо хліб підносим
І, вклонившись, щиро просим:
— Любий гостю наш, тримай
Дружби символ — коровай!
О. Макаренко

* * *
Бувало, сядемо до столу,
Наллє нам мати молока,
І раптом падає додолу
Черствий окраєць житняка.
Тоді нас мати й научила
Окраєць хліба цілувать.
Як дар землі,
Як батька сили,
Той скарб священний цінувать.
Я завжди в серці шанобливо
Оту науку пам’ятав
І колоски в степу
Дбайливо,
Як розсип золота збирав.
Хто сил віддав немало полю
І ниви жати поспішав —
У того крається до болю
За кожну крихітку душа.
(Д. Луценко)

* * *
Я прошу вас — не грюкайте дверима,
Як випікають хліб у отчім домі.
Поставте тихо на хідник святковий,
Розісланий на всю світлицю рівно,
Свою валізку з буднями міськими
Та скиньте екстрамодні черевики,
Які ж бо знову станете низькі
Супроти сволока і світлих вікон.
Вклоніться матері, що садить хліб у піч,
Відчуйте серцем таїну роботи.
Тим часом ранок, перебрівши ним,
Легесенько постука у ворота.
До нього вийдіть, як з добром до друга,
Покличте в хату, де пахтить вже хліб —
На рушниками засланім столі
Квітує сяйвом паляниця кругла.
(О. Неменша)

Хлібороби
Честь і слава хліборобам,
Що живуть в моїм селі!
Хлібороби хліб нам роблять,
Знайте й ви про це, малі.
В пору літню, в час осінній,
Навесні — в гарячий час
Косять, жнуть вони і сіють,
Лан оруть — у котрий раз!
Хлібороб в колгоспнім полі
Нам вирощує врожай.
Пшениці шумлять на волі,
Де початок їм, де край?
А їсте ви паляницю,
Калачі смачні їсте, —
Не забудьте уклониться
Хліборобові за те!
(М. Познанська)

Прислів’я про мову, слово
Рідна мова дорога людині, як саме життя.
Що маєш казати — наперед обміркуй.
Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.
Не хочеш почути поганих і дурних слів, не кажи їх сам.
Краще недоговорювати, ніж переговорювати.
Умієш говорити — умій слухати.
Коли сам добре не знаєш, то не говори.
Краще мовчати, ніж брехати.
Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.
Дав слово — виконай його.

Вірші про мову, слово

Рідне слово
Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово!
Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.
Плекаймо в серці кожне ґроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім’ї великій, вольній, новій.
(Д. Білоус)

* * *
Коли забув ти рідну мову
Коли забув ти рідну мову —
біднієш духом ти щодня;
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе до пня.
Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався
й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь, відступник сущий,
прийшов під рідний небозвід,
немов Іван непам’ятущий,
хто твій народ і де твій рід.
Не раді родичі обновам.
Чи ти об’ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір’ю говориш ти?
Ти втратив корінь і основу,
душею вигорів дотла,
бо ти зневажив рідну мову,
ту, що земля тобі дала,
ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.
(Д. Білоус)

* * *
Причарована
Раїсі Карагезян

Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно), —
порівнялись швидко ми.
Усміхається: — Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть:
наче в Єревані ми.
Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний Едем.
Що не слово, то такою
мовою співучою!
ідемо попід густою
липою квітучою:
—Як, — питаю, — ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
— А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!
«Кобзаря» читала в вузі,
час у ночі крадучи.
«Стажувалася» в бабусі
у селі Безрадичі.
Як співали молодички
«продам, милий, сиві бички»,
часом підпрягалася, —
від душі сміялася…
— Що ж найперше стало вабить?
Є ж якась основина?
— Українська пісня, мабуть, —
нею причарована!
(Д. Білоус)