П. Тичина, «Хор лісових дзвіночків», українська література

П. Тичина, «Хор лісових дзвіночків», українська література

Хід заняття П. Тичина, «Хор лісових дзвіночків», українська література

II. «Поетична хвилинка»

Вечір
(Уривок)
Навшпиньках
Підійшов вечір.
Засвітив зорі,
Прослав на травах тумани
І, на вуста поклавши палець, —
Ліг.
(П. Тичина)

Можливий коментар
Чудова, неповторна поезія, у якій із художніх засобів використовується лише уособлення («оживлення»). Ми яскраво уявляємо, як тихенько підкрадається вечір, порядкує, як добрий господар, у дворі й лягає спати. Вірш не має навіть рим, але сприймається як найпоетичніший твір.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Конкурс на кращого оповідача від імені героїв оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник».

2. Визначення переможців, відзначення їх, оцінка

IV. Сприйняття и засвоєння навчального матеріалу

1. Слово вчителя.
Видатний український поет Павло Григорович Тичина, крім письменницького таланту, мав ще й музичне обдарування, тонко відчував і любив природу. Ніби зачарований, зупинявся Павло Тичина десь у полі, в лузі чи на лісовій галявині, серед квітів, трав, хлібів, залитих ясним сонячним світлом, і не міг надивитися на цю красу, наслухатися співу пташок, дзюркотіння струмка, шепоту листочків від вітру. І тоді здавалося йому, що сонце, вітер, дерева, житні колосочки — все ніби грає і співає, зливаючись в одну прекрасну мелодію — музику рідної землі.
Отак, вдивляючись у чарівні барви, вслухаючись у мелодію звуків, поет проймався світлим і радісним настроєм, мовби підгледів лісову казку, «підслухав» таємничу пісеньку ніжних лісових дзвіночків, що погойдувалися від легенького подиху вітру. І в глибині поетового серця народжувалися чудові рядки.
У П. Тичини є вірші, відомі вам з дитинства: «А я у гай ходила», «Осінь така мила», «Вийшли мати з дітьми в поле» та ін.

2. Читання поезій П. Тичини або розповідь напам’ять, прослухову-вання аудіозаписів пісень на слова Тичини.

А я у гай ходила…
А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
Ку — Ку!
Я зайчика зустріла,
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала —
Зозуля ізлякала:
Ку — Ку!

Осінь така мила…
(Уривок)
Осінь така мила,
Осінь
Славна.
Осінь матусі їсти несе:
Борщик у горщику,
Кашка у жменьці,
Скибка у пазусі,
Грушки в фартушку.
Осінь така мила,
Осінь
Славна.

Йде весна
(Уривок із вірша «Арфами, арфами…»)
Стану я, гляну я —
Скрізь поточки,
Як дзвіночки,
Жайворонок, як золотий
З переливами:
Йде весна,
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.

Підем, станем під тополі!
(Уривок із вірша «Вийшла мати з дітьми в поле»)
Підем, станем під тополі!
Все летять, летять граки…
І танцює дощик в полі,
В боки взявшись, — іч який!
Дощик каже: — А я бризну! —
Каже льон: — А я росту! —
Діти кажуть: — Ми Вітчизну
Нашу любимо святу!

Де не глянь — колоски
(Уривок із вірша «Де тополя росте»)
Гей, простори які!
Любо-мило землі:
Де не глянь — колоски
Та всі в злоті-сріблі.
Де не глянь — колоски
Проти сонця блись-блись…
Лиш ген з краю ліски,
Ніби дим, простяглись…

Ластовенятко
(Уривок із поезії «Не дивися так привітно…»)
Встали мати, встали й татко
Де ластовенятко?
А я тут, в саду на лавці,
Де квіти-ласкавці.

3. Обмін враженнями від віршів П. Тичини.
(Чи сподобалися, запам’яталися; чим не схожі на інші вірші?).

4. Виразне читання вірша П. Тичини «Хор лісових дзвіночків» учителем, учнями, прослуховування аудіозаписів.

5. Спостереження над текстом. Евристична бесіда, виконання завдань пошуково-дослідницького характеру.

— Чи бачили ви коли-небудь лісові чи садові дзвіночки? Опишіть їх. (Великі сині квітки у формі дзвіночків схилили свої головки на високих стеблах. Лісові дзвіночки ростуть переважно поодинці серед лісу. Але коли їх з’являється багато, здається, що цілий оркестр тихо виконує пісню природи.)

— Чи є у вірші опис квіток? (Автор не вдається до конкретного опису квітів. Вони йому здаються маленьким хором, що співає пісню на честь життя, світлого дня, сонця, хмарин на небі й радіє їм.)

— Які асоціації викликає у вас повтор у кінці першої строфи «День! День!»? (Ці слова нагадують і про день, який радісно зустрічають дзвіночки, і про звуки, що їх видає справжній металевий дзвінок.)

— Які слова у другій строфі вказують на те, що автор говорить про лісові дзвіночки, як про живі істоти? Подумайте, чому письменник оживлює природу. (Така краса, на думку поета, не може бути неживою. Тому багата фантазія і любов автора до природи оживлюють квіти, примушують їх промовляти до людей. Дзвіночки, як і люди, люблять ласкаве сонце, прохолодну тінь у жаркий день, приємні сни.)

— З чим асоціюються у вас повтори у кінці другої строфи: «Тінь! Тінь.»? (Ці слова асоціюються і з приємною прохолодою тіні, і з передзвоном справжнього дзвіночка.)

— До кого і чому звертаються дзвіночки у третій строфі? (Кожна рослинка може розвиватися й квітнути лише під сонячним промінням, живлячись соками землі. Але необхідна ще й цілюща волога, яку несуть хмарки. Тому й звертаються до них дзвіночки з проханням окропити їх дощиком.)

— У вірші П. Тичини про людину не згадується, але відчувається її незрима присутність. Чи можете ви це довести, спираючись на текст? (Про присутність людини говорить «золоте поле» — результат людської праці. Поле буває золотим лише тоді, коли на ньому колосяться й достигають жита та пшениці.)

— Як поет пов’язує лісові дзвіночки й золоте поле? (У природі існує гармонія, і поет тонко це підмічає. Дзвіночкам, як живим істотам, радісно за своїх сусідів — житні колоски, за людське щастя й добробут. Жито у вірші «усміхається», віддячуючи людям — за їхню працю і турботу, сонцю, хмаркам і вітерцю — за ласку.)

— Чим вірш П. Тичини «Хор лісових дзвіночків» схожий на пісню? (Музикальності віршеві надають повтори в кінці строф «День! День!», «Тінь! Тінь!», добір певних приголосних та голосних звуків, які передають звуки природи, наприклад, шум колосся від вітру.)

— Які почуття, настрій викликає вірш у читачів? (Настрій вірша радісний, легкий, бадьорий.)

Висновок
Як бачимо, поет щедро наділяє лісові дзвіночки рисами живих істот. Вони, ніби люди, закохані у велич і безконечне розмаїття рідної природи, виявляють радість, любов, доброту, щедрість, привітність.

6. Колективне виразне читання вірша.
(Клас розподіляється на дві групи. Перша група учнів із дзвінкими голосами читає текст, друга — повторює кожен третій рядок: «Славим день…», «Світлу тінь…», «Ясний день…», «Ляже тінь…»; а всі разом підхоплюють останні два слова строфи — рефрен «День! День!», «Тінь! Тінь!»)

7. Слово вчителя.
П. Тичина тонко відчував музику звуків природи й умів відтворити їх у своїх віршах. Так, повторення слів «день, день», «тінь, тінь», а також звуків «с», «дз», «д», «т» створюють враження дзеленчання дзвіночка. Цей художній засіб називається звуковим повтором.

Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршовому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності та музичності.

Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові благозвучності, підсилює її музичність.

Ще один художній прийом — звуконаслідування — відтворення звуками людської мови крику тварин, птахів, звучання машин, предметів та інших різноманітних звуків природи.

V. Закріплення знань, умінь і навичок

1. Вивчити вірш напам’ять на уроці й виразно розповісти (для тих, хто це може зробити).

VI. Домашнє завдання
Вивчити напам’ять вірш «Хор лісових дзвіночків», зробити до нього ілюстрації; підготувати усний твір про роль природи в житті людини; підготувати «Поетичну хвилинку» із творів П. Тичини.