ТВІР ЗА ПРИСЛІВ’ЯМ, УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Твір за прислів’ям, українська література

Хід заняття Твір за прислів’ям, українська література

II. «Поетична хвилинка»

Осінній вітер

Ой, шумить холодний вітер,
Аж гуде,
Жовте листячко тріпоче
Де-не-де,
А берізка гілочками
Вся тремтить:
«Ой, не рви ти, вітре, коси
Хоч на мить!
Бо замерзну я без листя
У снігу!»
Вітер листя обриває: «Гу-гу-гу!
Не замерзнеш ти під снігом, А заснеш,
А навесні свіжі коси Заплетеш».
(К. Переліска)

Можливий коментар

Вірш цікавий своєю побудовою — у формі діалогу берізки та вітру. Пейзажна картина утверджує одвічний колообіг природи — завмирання усього рослинного світу взимку і відродження навесні.

ІІІ. Основний зміст роботи

1. Слово вчителя.

Прислів’я та приказки як концентрована мудрість народу послужили поштовхом до створення письменниками цікавих оповідань, казок та інших літературних жанрів.

2. Читання оповідань і казок за прислів’ями.

Олекса Стороженко «Вчи лінивого не молотом, а голодом», Іван Сенченко «Де сім господинь, там хата неметена».

3. Обмін враженнями від творів.

Висловлення своїх думок про майстерність авторів.

4. Слово вчителя.

Сьогодні ми пишемо твір за прислів’ям, яке вам найбільше до вподоби. Ця робота передбачає моделювання життєвої ситуації, у якій вживається дане прислів’я. Слід розповісти про конкретний випадок, який би підтверджував зміст прислів’я, його мудрість. Прислів’я можна навести на початку твору або в кінці як висновок.

Прислів’я для твору (на вибір).

Сім раз відмір, а раз відріж.

Праця майстра величає.

Шабля ранить голову, а слово душу.

Пильнуй свого носа, а не чужого проса.

З ким поведешся, від того й наберешся.

Кожний край має свій звичай.

Добрий початок — половина діла.

Зразок твору.

З ким поведешся, від того й наберешся. Сергійко й Данилко товаришували з першого класу. Разом часто готували уроки, разом гралися, разом ходили у секцію з баскетболу.

У п’ятому класі дружба хлопців стала ще міцнішою після того, як Данилко заступився за Сергійка перед задерикуватим старшокласником. Та ось із Сергійком щось трапилося. Він став уникати Данилка, казав, що дуже зайнятий, не виходив гуляти у двір із дітьми. І вчитися почав гірше, і нечемно поводитися з учителями та однокласниками. Данилка це дивувало і непокоїло. Та одного разу він випадково побачив Сергійка за рогом школи у компанії того самого розбишакуватого старшокласника, та ще й із цигаркою в руках. «Так он воно що! — подумав Данилко.— Недарма ж говорять, що з ким поведешся, від того й наберешся». І вирішив, що неодмінно серйозно поговорить із Сергійком і порадить йому уникати таких «друзів».

5. Написання творів на чернетках.

6. Зачитування творів та їхнє рецензування

План рецензії

1. Наскільки цікавий, змістовний твір товариша?

2. Чи розкритий зміст прислів’я?

3. Чи послідовно, логічно й образно викладені думки?

4. Які мовленнєві недоліки помічені? (Повтори, вживання слова у невластивому для нього значенні, перекручені слова та ін.).

ІV. Домашнє завдання

Оформити твір за прислів’ям у чистовому варіанті, доопрацювавши його із урахуванням рецензій; підготувати «поетичну хвилинку».

Додаток

Олекса Стороженко

Вчи лінивого не молотом, а голодом

Багатому хазяїну послав бог чимало діток. Всі ж покірні, трудящі, помагають батькові й матері у всякій роботі, а одна тільки дочка (Палажкою звали) удалась така лінива! Тільки й роботи їй, що сидить, згорнувши ручки. Ні на сорочку собі не напряде, ні води не принесе, ні корови не видоїть. А дівка ж така — глянуть на неї — здається, за двох зробить: висока, гладка із виду — не взяв її враг — чорнявенька, хороша-прехороша!

Може б, вона і не була така лінива, коли б батько й мати, на лихо їй, так в неї не кохались…

Ніколи було не налають — не то щоб вдарить — ліниву дитину. — Донечко моя,— було почне батько,— чом ти нічого не робиш? Яка ж з тебе хазяйка буде?.. Та тебе ж ніхто не візьме за себе. Кому треба таку панську пиху, як ти? Чи не сором тобі дарма хліб їсти?

То мати зараз і заступається:

— Годі тобі,— каже,— гримать на дитину! Як до чого при-йдеться, то буде з неї хазайка… Адже не чужий хліб їсть, а наш.

Вже й подруженьки Палажчині повиходили заміж, а до неї і старостів не засилають, хоч така дівчина, кажу, що кращої в селі нема: біла, повна, тіло ніжне — як панночка! Бо нічого не робить: не печеться на сонці, не мерзне й на морозі.

Думав старий, думав, що йому на світі робить з лінивою дочкою, та й каже:

— Якби знайшовся такий чоловік, щоб не биттям, а поважним словом зробив з неї роботящу молодицю, то я б з нею віддав би йому третину всієї худоби, що маю.

Знайшовся такий чоловік з другого села: прийшов до Палажчи-ного батька і сина з собою привіз. Знатний парень, дівчині під пару.

— Віддай,— каже,— твою дочку за мого сина, то побачиш, яка з неї буде невсипуща хазяйка.

— Добре,— каже батько,— віддам, і з нею, як сказав, третину худоби; тільки гляди, щоб не били моєї дитини!..

— І пальцем,— каже чоловік,— до неї не доторкнусь!

Одружили Палажку з парубком і, добре погулявши на весіллі, свекор забрав молодих та й повіз до себе. На другий день вся сім’я прокинулась раненько, і кожний прийнявся за роботу, а Палажка довго ще ворочалась з боку на бік, не набридло лежать, а далі встала, сіла біля віконця та й поглядає на вулицю, і рада ж то, раденька, що її ніхто не силує до роботи. К обіду зібралась уся сім’я, поставили на стіл борщ, от свекор і пита:

— А хто що робив?

Всякий, хто що робив, розказує, а Палажка мовчить.

— А ти, невістко, що робила? — пита свекор.

— Нічого не робила,— одвітила Палажка,— і звичаю того не маю, щоб робить.

— Як нічого не робила, то нічого й не їстимеш: і в нас нема звичаю дарма годувать лежнів!

Так сердешна цілісінький день не ївши і сиділа: нема, бачите, рідної неньки, нікому було і шматочок хлібця дать небозі.

На другий день сиділа, сиділа, а далі згадала, що тутечка, як не поробиш, то й їсти не дадуть,— вхопила відра та й принесла води. Як посідали обідати, знов свекор пита:

— А хто що робив?

— Всі робили,— одвітує свекруха.

— А невістка?

— Вона води принесла.

— Дайте ж їй кухлик води.

Випила той кухлик небога, поплакала, пожурилась і знов голодує.

На третій день Палажка принесла води, і як свекруха поралась біля печі, то й вона помагала їй вимішать кашу.

— А хто що робив? — пита свекор, сідаючи обідать.

— Всі робили,— одвітує свекруха,— невістка і води принесла, і кашу вимішувала…

— Дайте ж їй грудочку каші.

Не наїлась Палажка тією грудочкою. Нічого робить, як кажуть: голод — не тітка, не нагодує. От вона годі вже сидіти, згорнувши ручки: потрошки, потрошки та й стала така ж роботяща, як і всі. Минув тиждень і другий; от Палажчина мати і каже своєму чоловікові;

— Що то діється з нашою дитиною? Може, вона кулаками сльози витирає; може її товчуть і б’ють, нещасливу?.. Запроторили аж у друге село та й досі вісточки од неї не маємо. Хоч би ти, чоловіче, навідався до неї.

У неділю пішов старий до своєї дочки. Приходить — нема нікого, уся сім’я пішла до церкви, тільки одна Палажка осталась… і порається біля печі.

— А що, донечко,— пита старий,— як тобі живеться?

— Добре тату,— одвітує Палажка,— спасибі Богу й людям.

— Не б’ють тебе?

— Ні, не б’ють.

— Спасибі їм! — каже старий, перехрестившись. Сів батько на лаву та й дивиться на свою дочку, а вона так тим рогачем орудує! То горшки переставля, то жару підгребе, то вибіжить із хати дровець врубать, то вхопить відра та збігає по воду. «Що се з нею сталось? — думає старий, очам своїм віри не йме.— То було й до печі близько не підійде, а теперечки — глянь, яка роботяща стала!»

Аж ось повертаються з церкви свекор із жінкою, з дітьми, а Палажка як ухопить шкураток та батькові в руки:

— Мніть, тату,— каже,— а то тутечки такі люди чудні, що як хто нічого не робить, то вони йому й шматка хліба не дадуть!

Батько узяв той шкураток та й мне, а тут увійшов у хату свекор з жінкою і з дітьми:

— Здоров був, свате! — каже свекор.— А що се ти робиш?

— Шкураток мну,— каже старий, усміхаючись,— щоб не гулять, бо дочка мені сказала, що тут люди чудні, що як хто нічого не робить, то йому й шматочка хліба не дадуть.

— Е, в нас так, свате! — каже свекор, глянувши на невістку.— Не збрехала твоя дочка. Бач, яка стала роботяща! Теперечки давай, як обіщав, третину, бо й пальцем я до неї не доторкнувся.

— Як же ви її навчили? — пита батько.

— А так: вчи лінивого не молотом, а голодом.

Іван Сенченко

Де сім господинь, там хата неметена

У нас в хаті не багато дівчаток. Тільки Оксана, та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та Ліна… Порахуйте, скільки їх? Мама каже:

— Оксано, хату підмети!

— Добре,— озивається Оксана, та тільки мама за двері,— кричить: — Юлько, хату підмети! Кому кажу!

А Юля відповідає:

— І не подумаю. Хіба немає меншого за мене? Он Христя. Чуєш, Христе? Хату підмети, мама сказала!

— А чого це мені підмітати? — розсердилася Христя.— Я он і місяць тому підмітала, і ще раніше — влітку… І минулого року раз… Я не хочу. Я не маленька. Он Катря без діла сидить. Чуєш, Катре, хату підмети!

— Еге, яка,— обізвалася Катря.— А ось і не підмету. То тобі Христя сказала, щоб підмела. Так що можеш! Та й Ольга у нас є. Чого це Ольці така полегкість, що вона ніколи й за віник не візьметься? А вже їй сім років. Чуєш, Олько, кидай свої ляльки. Віник бери. Хату підмітай!

— Ось ще мені лихо,— захлипала Оля.— Все Олько та Олько! Не хочу я підмітати. Он Лінка нічого не робить. Кажуть: маленька. А яка вона маленька, коли їй вже п’ять років? Хай привчається, а то виросте за нашими спинами і не знатиме, як мамі допомагати. Чуєш, Лінко, віник бери!

Ліна не опиралася. Взяла віник і як почала підмітати! Кушпель таку збила, що і в хаті нічого не видно.

Зайшла мама, взялася за серце.

— Лишенько моє, лишенько! Правду люди кажуть: де сім господинь, там хата неметена.

Твір за прислів’ям, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *