Є. Плужник «Громадянський інтим», сповідальність, ліричність, філософічність лірики. Урівноваженість душевного стану ліричного героя, мотив туги за минущістю краси, гармонією світу і людини, мить і вічність у чуттєвому вираженні, українська література
Хід заняття Є. Плужник «Громадянський інтим», сповідальність, ліричність, філософічність лірики. Урівноваженість душевного стану ліричного героя, мотив туги за минущістю краси, гармонією світу і людини, мить і вічність у чуттєвому вираженні, українська література
I. Мотивація навчальної діяльності
Вступне слово вчителя.
М. Бажан означив поезію Є. Плужника, про яку йтиметься на уроці, як «одночасово і сильну, і філігранну, і печальну, і оптимістичну, і глибоко індивідуальну, і соціально значущу» та відніс її до найдорожчих цінностей української літератури, повернутих народові.
У чому ж ця цінність Плужникової поезії, її неповторність, значущість для нас, ви дізнаєтесь сьогодні.
ІІ. Актуалізація опорних знань
Перевірка домашнього завдання.
1. Розповідь про Є. Плужника за лекцією вчителя та самостійно опрацьованим матеріалом підручника.
2. Виразне читання напам’ять віршів Є. Плужника (за вибором), висловлення власних вражень та думок з обґрунтуванням.
ІІІ. Формування вмінь та навичок
Робота з документом.
В українську поезію середини 20-х років Є. Плужник увійшов, передусім, як співець того сповненого трагічних звучань гуманізму, який проповіді класової ненависті й братовбивчої безжальності протиставляв ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. (У критиці такий гуманізм безпідставно був означений як «абстрактний», хоч здебільшого стояв на сторожі невід’ємних прав саме конкретної людини).
(З історії української літератури ХХ століття)
Проблемне завдання до документа.
Підтвердіть чи спростуйте цю тезу, прочитавши вірші «Був це хлопчик лагідний і тихий…», «Ще в полон не брали тоді…», «Притулив до стінки людину…», «А він молодий-молодий…», «Сідало сонце…» та ін.
* * *
Був це хлопчик лагідний і тихий,
Як сосновий у безвітря ліс.
(Для якоїсь радості і втіхи
Кожний з нас у дні прийшов і ріс).
А сімнадцятий минув, зустрінув
Наречену — кулю за Дніпром.
Обертайся, земле, без упину!
Припасайте, припасайте бром!
Ах, цей хлопчик лагідний і тихий,
Що над степом ранній біль простер!
Для якої радості і втіхи
Кожний з нас приходить і росте?
* * *
Ще в полон не брали тоді,—
Приліпили його до стовпа.
На землі, від крові рудій,—
Кривава ропа.
А він був молодий такий!
Цілував, мабуть, гаряче.
Довго, довго йому круки
Випивали світло з очей!
А тепер там зійшов полин.
Телеграфні стовпи.
Загубився селянський син,
Відробив!
* * *
Притулив до стінки людину,
Витяг нагана.
Придивляйсь, дітлоха, з-за тину:
Гра бездоганна!
Потім їли яєчню з салом,
До синців тисли Мотрі груди.
О минуле! Твоїм васалам
І в майбутньому тісно буде!
* * *
А він молодий-молодий.
Неголений пух на обличчі.
Ще вчора до школи ходив.
Ще, мабуть, кохати не вивчив…
Так очі ж навколо лихі…
Крізь зуби один — розстріляти!
…А там десь солома дахів.
…А там десь Шевченко і мати.
Долоню на чоло поклав;
Крізь пальці майбутньому в вічі…
Хвилина текла, не текла…
Наган дав осічку аж двічі…
А втретє… І сонячний сміх
На драні упав черевики…
І правда, і радість, і гріх,
І біль не навіки!
* * *
Сідало сонце. Коливалися трави.
Перерахував кулі,— якраз для всіх!
А хто з них винний, а хто з них правий! —
З-під однакових стріх.
Не схибить куля — не стогнатимуть довго.
Подивилися,— поле! Ромен з трави…
Передній, мабуть, ходив,— так човгав:
Черевики скривив.
Сховалось сонце. Сутеніло помалу.
Час би й росі!
А хтось далеко десь генералу:
— Усі.
Слово вчителя з елементами бесіди.
Є. Плужнику належать поетичні збірки «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927), п’єси «Професор Сухорат» (1928), «У дворі на передмісті» (1929), роман «Недуга» (1929), переклади російських класиків; разом із прозаїком В. Підмогильним він уклав словник «Фразеологія ділової мови».
У 1933 році поет підготував збірку «Рівновага», однак друком вона не вийшла через арешт митця. Минуло аж тридцять років, коли з’явилася його книжка «Вибраних поезій», а 1988-го — «Поезії». Збірка «Рівновага» була опублікована на Заході (Аугсбург, 1948).
— Про що свідчить цей перелік? (Написав Є. Плужник небагато; твори різножанрові; влада їх не оцінила; свободу думки й поетичну майстерність поцінували в Європі і т. ін.)
Виразне читання поезії «Для вас, історики майбутні…». Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда, виконання завдань.
- Про що свідчить ця поезія? (Про сприйняття трагедій свого часу — громадянської війни тощо як особистого болю, котрий не вщухає. А для майбутніх поколінь він може здатися просто «холодними словами», хоч за ними — страждання мільйонів. З іншого боку, десь бринить надія — у майбутньому цього страхіття, жорстокості вже не буде.)
- Який настрій поезії? Що надає їй відчуття «громадянського інтиму»? (Поетичні звертання, просторічні слова — вигуки, риторичні окличні речення в поєднанні з урочистою художньою лексикою.)
- Випишіть усі художні засоби твору, з’ясуйте їхню роль.
Коментар
Людське життя для історії — тільки мить. А для людини — це піт праці й кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.
Виразне читання поезії «Вчись у природи творчого спокою…». Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.
- До чого закликає автор у поезії?
- Чому саме природа є взірцем для наслідування?
- Які філософські роздуми викликає поезія?
- Що надає творові змальований пейзаж?
Коментар
Серед цінностей, взірців, до яких варто звертатися, поет називає природу, у котрій усе гармонійно поєднане, включене в життєвий колооберт, врешті-решт, красиве.
Людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому потрібно вчитися у природи мудрої виваженості; прислухатися до свого серця, власної натури як частки цієї природи. І вірити, мати ідеали, співзвучні загальнолюдським цінностям, щоб не схибити, не піти манівцями.
Слово вчителя.
Для першої книги Є. Плужника «Дні» найбільш характерним був двоєдиний акорд журби і віри, тверезого критицизму і мрійницького пориву до далекого майбутнього. Яскраво підтверджують цю думку поеми «Гамлет» і «Канів», що увійшли до збірки.
«Гамлет» — твір про драматичні суперечності пореволюційної дійсності й боротьбу сумнівів та надій, які роздирають серце поета-гуманіста, котрий не вірить, що «сотворить добро недобрий», і знає, що «сльоза одинока каліки важить більш, ніж промови, баланси і тисячі віршів і драм!» («Гамлет»).
Кульмінацією твору є опис вищого останнього суду, який здійснюють «дужі, щасливі» люди майбутнього над сучасниками поета і ним самим. Будуть вигнані геть «похмурі» — «сильні світу цього», егоїсти; будуть увінчані славою герої, «хто вірні меті, йшли безупинно до неї»; помилувані, але не виправдані, обивателі, які «не відали, що творили»; а таким, як ліричний герой поеми («не герої, не жертви, ми так собі.»), скажуть: відпочиньте — «Нині відпускаєши рабів твоїх, часе! Бо ми бачили муку твою — і вірили в радість!» («Гамлет»).
Завдання
Прочитайте закінчення поеми «Гамлет» і висловіть власні міркування про твір та його ліричного героя
А там, вище, в безодні туманній,
В тишині, як на лоні мети,
В злотосяйнім блискучім убранні
Плинуть інші далекі світи…
І такий я маленький без краю…
І про біль свій кому розповім,
Що я з нього безглуздо конаю
У кутку на матраці твердім!
О далекі! Майбутнє безкрає!
Це для вас, о, я знаю, для вас
Свій терновий вінок посипає
Конфетті мій скривавлений час!
Й раптом ніч розриває на клоччя —
Сміх не сміх і гроза не гроза —
Дика пісня, голодна і вовча:
Прокидається в місті базар.
І чиїсь закривавлені лапи,
Тіні творчої вічно руки,
Сіють рясно на дрантя й єдваби
копійки,
копійки,
копійки…
На посади… В церкви…
В ресторани…
Жруть… Кохають…
Крізь зуби плюють
В непромиті неславлені рани…
Живуть!
Поруч злиднів — карати, парфуми…
Гаманці…
Гаманці…
Гаманці…
Як до речі вигукують думи
Десь на розі старці!
Упаду на холодну підлогу,—
Сіро нидіє ранок в вікні,—
І молюся — не чорту! не богу! —
А очам моїх змучених днів!
О смутні і прекрасні довіку…
Через муку, утому і кров
Хай побачите справді велику,
Невмирущу, як вічність, любов!
А мені вже — нічого й нікого…
Як трава, я тихенький такий…
І до мене довірливо й строго
Посміхнуться далекі віки…
А вгорі, в далині, наді мною —
Неприступний для зору людей,
Оповитий віків тишиною — Галілей.
Гей!
Герої!
Каліки!
Службовці!
Торговці!
Поетики!
А живіть собі, як вам бажається!
Через те, що —
ви чуєте? —
все-таки
обертається!
Робота зі словником літературознавчих термінів.
Ліричний герой — в літературознавстві умовне поняття, що визначає носія прагнень, думок та почуттів, виражених у ліричному творі. Ліричний герой не завжди тотожний авторові, бо втілює в собі естетичні ідеали не тільки поета, а й певної доби, людської спільноти. Термін вживається стосовно поезії та ліричної прози.
«Великий поет, кажучи про самого себе, про своє я, говорить про загальне — про людство, бо в його натурі лежить усе, чим живе людство. І тому в його смутку кожен пізнає свій смуток. У його душі кожен пізнає свою і бачить у ньому не тільки поета, а й людину, брата свого по людству». (В. Бєлінський)
Іноді ліричне «Я» у вірші виражає душевну сутність оповідача, а не самого автора.
Завдання
Змалюйте ліричного героя поезії Є. Плужника.
Орієнтовна відповідь.
Активний, свідомий громадянин, гуманіст, оптиміст, філософ, лірик, сумує з приводу несправедливості, жорстокості світу, минущості краси; любить природу, бере її за взірець; прагне до гармонії світу й людини.
Слово вчителя.
Ліричний герой Є. Плужника — це ще й людина, залюблена в красу. Справжнім шедевром збірки «Рівновага» є поезія «Вона зійшла до моря…», яка за красою та довершеністю образів може зрівнятися хіба що з картиною С. Ботічеллі «Народження Венери», античною скульптурою Афродіти.
Виразне читання поезії «Вона зійшла до моря…».
(Учні виразно читають поезію, висловлюють власні враження, читацькі відчуття. Порівнюють поетичний твір з творами живопису, скульптурою.)
Лінивий рух — і ось під ноги ліг
Прозорий вінчик — кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг
Цвіте жарка, важка і повна квітка —
Спокійний торс, незаймано-нагий!
Спадає вал… Німують береги…
І знову плеск… І затихає знову…
То пальцями рожевої ноги
Вона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй свої
Ця велич вод, усім вітрам відкрита,—
Здається, повертає Афродіта
У білий шум, що породив її!
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
Завдання
Є. Плужника називають володарем царства афористичних парадоксів та напівпарадоксів. Прокоментуйте деякі з них.
«Я мов радий — крізь квітень запізнілий побачити дочасний листопад»; «Як у друзів не заробиш згадки — може, не забудуть вороги»; «Може й твоя з тих багатющих душ, що вміють всесвіт слухати з кімнати» та ін.
VI. Домашнє завдання
Вміти характеризувати поезію Є. Плужника, його ліричного героя; підготуватися до контрольної роботи.
Є. Плужник «Громадянський інтим», сповідальність, ліричність, філософічність лірики. Урівноваженість душевного стану ліричного героя, мотив туги за минущістю краси, гармонією світу і людини, мить і вічність у чуттєвому вираженні, українська література
Повернутися на сторінку Українська література