Богдан Лепкий «Журавлі» («Видиш, брате мій…»), українська література
Хід заняття Богдан Лепкий «Журавлі» («Видиш, брате мій…»), українська література
ІІІ. Актуалізація опорних знань
Перевірка домашнього завдання.
Заслуховування усних творів «Які почуття викликає у мене гімн моєї Батьківщини».
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Слово вчителя.
«Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину»,— писав видатний український поет Василь Си-моненко у вірші «Лебеді материнства».
«Так, як не можна рідну матір вибирати, так не можна самому вибирати свій рідний край»,— стверджує митець. Але життя складне й важке, інколи людині доводиться покидати батьківщину, хоча її образ залишається з нею назавжди.
Одного разу, проходячи повз вокзал, письменник Богдан Лепкий побачив великий натовп людей. Це були переселенці, яких доля змусила виїжджати в далекі краї, часто аж за океан, у пошуках кращого життя. Економічні негаразди, нестача землі, політичний та духовний гніт, щедрі обіцянки закордонних емісарів спонукали українців продавати своє майно і їхати світ за очі, шукаючи «земного раю». Багато з них, на жаль, знаходили лише пекло — рабську працю, бідність, приниження або й загибель.
Під враженням побаченого поет склав пісню «Журавлі». Музику до неї написав його рідний брат Левко Лепкий.
Богдан Лепкий (1872—1941) — митець широкого діапазону, активний поборник духовної єдності слов’ян, їх братерського співжиття на засадах рівноправності і свободи. Він талановитий поет, перекладач, прозаїк, критик, дослідник літератури. У тяжкі 20-ті роки митець налагодив видання української класики в Лейпцигу й Берліні, він був визначним педагогом, укладачем багатьох антологій і хрестоматій для школи, талановитим читцем-декламатором художніх творів, художником.
Поезія Б. Лепкого увібрала красу й силу народної пісні, радість і біль, звитягу й музику рідної землі. У ній не раз чується відгомін Шевченкового питання «Чиї ми діти?»:
Довкола поле дике.
Доле, де ми? Доле, хто ми?
У своїх поетичних і прозових творах письменник створив цілу галерею образів визначних історичних постатей: це князі Київської Русі, ватажки козаччини Іван Мазепа, Пилип Орлик, діячі культури Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Лисенко та інші. Та, на жаль, так сталося, що творчість Б. Лепкого ще за його життя вийшла далеко за межі України, а на рідній землі більш як півстоліття вона була приречена на забуття.
2. Виразне читання поезії Б. Лепкого «Журавлі», прослуховування аудіозапису.
3. Словникова робота.
Видиш — бачиш;
вирій — теплі краї;
заки — доки, поки;
шнурком — тут: лінією.
4. Обмін враженнями щодо прочитаного.
5. Аналіз пісні «Журавлі».
1) Яка подія відбивається у вірші?
2) Який настрій журавлів передає поет?
3) Яке символічне значення образу відлітаючих журавлів?
6. Визначення теми та ідеї твору.
(Застосовується метод «Мозкова атака».)
Тема: відліт птахів у вирій — виїзд людей за кордон.
Ідея: дорога на чужині і для птахів, і для людей важка та небезпечна, не завжди успішна, вдома найкраще.
7. Аналіз художніх засобів пісні «Журавлі».
Брате мій; товаришу мій; сірим (шнурком); кру! кру! кру!; крилонька; безконечний (шлях); гине, гине; (в) синіх (хмарах); гине слід.
| Художні засоби | Вид | Роль |
| брате мій товаришу мій | звертання | наближають до читача, створюють довірливий тон |
| сірим, безконечний, синіх | епітети | яскраво характеризують образи, предмети |
| кру! кру! кру! гине, гине | звуконаслідування, повтори | виділяють, звертають увагу на вислів |
| крилонька | зменьшувально-пестливе | слово передає лагідність, співчуття |
| гине слід | метафора | створює образ, підкреслює головну думку |
8. Виразне читання інших творів Б. Лепкого, висловлення вражень про їхній зміст та ідею. (Див. Додаток до уроку 7.)
V. Закріплення знань, умінь та навичок
Олесь Кмітливець зашифрував прислів’я, які співзвучні з головною думкою пісні Б. Лепкого «Журавлі». (Прочитати прислів’я можна знизу справа наліво.)
Відповіді: 1) Рідна земля і в жмені мила. 2) У своїй хаті й кутки помагають. 3) За рідною землею і в раю скучно. 4) Всяка пташка своє гніздо знає.
VI. Домашнє завдання
Вивчити напам’ять вірш «Журавлі», вміти його аналізувати, визначити рими й ритм; зробити ілюстрації; окремим учням — підготувати повідомлення про журавлів.
Додаток
Набік життя, журбо дрібна!
Набік життя, журбо дрібна!
Набік, марні тривоги!
Крізь темний бір до ясних зір
Прорубую дороги.
Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди,
То там, то тут на шлях падуть
Останні перешкоди.
І стогне бір, як дикий звір,
Кінчить життя покльоном,
А там вгорі грядущі дні
Дзвенять побіди дзвоном.
Який той спів будучих днів
Для мого вуха милий!
Який при нім недолі грім
Марний, смішний, безсилий.
Ти, громе, бий! Ти, буре, вий!
Не знаю я тривоги.
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дороги.
Заспів
Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти,
Що від неї зорі меркнуть
І росою плачуть квіти.
Колисав мою колиску
Голос недалеких дзвонів,
І веселий спів весільний,
І сумний плач похоронів.
Колисав мою колиску
Крик неволеного люду
І — так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду.
До народної пісні
О пісне народна! Одна ти мене,
Одна ти мене не лишаєш,
І куди тільки доля мене не жене —
Ти за мною, як пташка, літаєш.
У далекому краю, в чужій стороні,
В час безмовного сірого суму
Про степи і могили співаєш мені,
Як український степ, довгу думу.
Ти говориш: минули козацькі часи,
Не минулась козацькая слава.
Тож кріпись, не схиляй до землі голови,
Наша радість — народная справа.
А буває і так, що зневіра їдка,
Жаль до ближніх й до свого народу,
Продересь до душі, ніби тая змія
Між цвітучі грядки огороду.
Ніби ангел, тоді ти до мене ідеш,
Ніби ангел наставник-хранитель,
І, як квітку оливну, так звуки несеш,
Щоби ними мир тихий творити.
О пісне моя! Що найкращого є
В серці й мислі народу мойого,
В твоїх звуках, як в арфі безсмертній, жиє
Й дожида воскресіння нового…
О пісне народна! Одна ти мене,
Одна ти мене не лишаєш,
І куди тільки доля мене не жене —
Ти за мною, як пташка, літаєш.
* * *
Неначе в ранній опалевій млі,
Почулись дзвони в рідному селі,
Летіла з вітром звуків завірюха,
А я стояв задуманий і слухав.
Ось перший подих рідної весни,
І перші мрії, перші юні сни,
І перше в серці виплекане слово
Веснівкою розквітлося чудово.
Гагілка перша, перший хоровід,
Розспіваний, розсміяний похід
В минуле наше, а може, в майбутнє,
Щоби здійснилось слово незабутнє
Пісень вокресних…
Наче завірюха,
Летіли звуки, я стояв і слухав,
Як же глибоко в душу западали
Ці скорбні дзвони в рідному селі,
Що гомоніли в опаленій млі.
Я учивсь
Я учивсь рідних слів
Не з пожовклих листків,
Не від книжників хитроучених,
А від темних лісів,
Від квітистих лугів,
Від журливих потоків студених.
Не від шкільних лавок
Я набрався гадок
Про минувшину рідного люду,
А з думок-співанок
Парубків і дівок
В чистім полі, в жнива, серед труду.
Буйний вітер летів
Від далеких степів
На вечірню розмову у хату,
Гомонів та гримів
Про любов і про гнів.
Про криваву народну відплату.
Зимова довга ніч
Говорила про Січ,
Осінь смутком мене вповивала,
Весняна ж ясна ніч
Зачаровану річ
Про красу і добро починала.
Твої ниви буйні,
Люди тихі, сумні
Стали рідними здавна для мене,
І минуть мої дні,
А й у гробі мені
Не забути тебе, моя нене!
Богдан Лепкий «Журавлі» («Видиш, брате мій…»), українська література
Повернутися на сторінку Українська література