Образ рідного краю у творах письменників для дітей, українська література

Образ рідного краю у творах письменників для дітей, українська література

Є з усіх одна країна,
Найрідніша нам усім.
То — прекрасна Україна,
Нашого народу дім.
Ганна Черінь

Перебіг заняття Образ рідного краю у творах письменників для дітей, українська література

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Слово вчителя

Одещина — наш рідний край. Частина великої та прекрасної України. Літературне життя нашого краю різноманітне й насичене. І багато письменників працюють саме для вас, дітей.

2. Робота з епіграфом
(Учитель читає вголос епіграф уроку, коментує його, залучає до бесіди учнів).

Прочитаймо всі разом епіграф. Ми — українці. Ми живемо в чудовому домі. Домі всього народу — Україні.

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ
(Учні записують у зошити тему уроку, епіграф.)

IV. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Читання віршів напам’ять

Діти попередньо отримали невеличкі віршики Надії Мовчан- Карпусь і читають їх напам’ять, ніби малюючи художнім словом чудові пейзажі рідного краю. Кожен читець намагатиметься також прокоментувати ці поетичні рядочки, виділити в них головні слова, пояснивши зміст.

Можна взяти такі поезії.

Текст 1
Зима з-під стріхи
Колючі брови хмурить,
Пташок зимових
Завіять снігом хоче…
Душею зігрію їх.

Текст 2
Зима хурделить,
І віє, і зітхає.
А в хаті тепло,
І дітки сплять спокійно.
Яка щаслива мати!

Текст 3
Весна-красуня вже коси розпустила.
І вже кульбаби
Осяяли левади
Любов’ю Бога-Сонця.

Текст 4
Сідає сонце
До нашої вечері.
Летить метелик
До світла, хліба й солі.
Як радісно нам разом.

Текст 5
Гойдають човен
Простори Тилігулу.
А на горбочку —
Соняшникове море…
Це білий світ раює.

Текст 6
Біленька квітка.
Так собі маненька,
В моїй долоні —
З віночка вишні впала
Після її весілля.

Текст 7
О рідні діти!
Моя ви радість, втіха,
Тремтливі зорі.
Летіть у світ широкий,
Та хто ви — пам’ятайте.

Текст 8
Веселка рання
З’єднала чисті води
Містком чарівним.

Текст 9
О неповторність!
У течії Дніпровій
Невпинність часу,
Як в журавлиних крилах,
І як у моїх думах.

Текст 10
Стерня колюча,
Але ж яка м’якенька!
Ступаю легко.
А зайчик зупинився…
Кого він в мені бачить?

2. Слово вчителя

Так бачить поетеса Надія Мовчан-Карпусь рідний її і нашому серцю край, той край, де ми живемо, чий рослинний і тваринний світ маємо плекати, примножувати і оберігати.

Послухаймо дитячі розповіді про життєвий і творчий шлях поетеси.

3. Повідомлення

Надія Михайлівна Мовчан-Карпусь народилася 1944 року в селі Журавці Одеської області. Батьки її вчителювали. По закінченні школи навчалася в Ізмаїльському педагогічному інституті, який і закінчила 1965 р.
Працювала в школі.
Вірші, пісні складає з дитинства.
Вийшли друком книги лірики «Батькова тополя» та збірка віршів для дітей «Над річкою Журавкою», «Золотокрилі ранки», «Сонячне коло» та інші. Вірші Надії Михайлівни були відзначені І премією в обласному конкурсі творів для дітей «Хвилі моря і степу».

4. Читання напам’ять вірша «Весна між нами»

ВЕСНА МІЖ НАМИ
— Доброго ранку!
— Доброго дня!
— Доброго вечора!
— Доброї ночі! —
Зичу. І бачу: яснішають очі:
І промениться, тепліє душа.
Слово просте, а свій слід залиша
Добрий.
Я щастя вам, людоньки, хочу.

5. Бесіда

  • Як розумієте вислів «Весна між нами»? Чи може бути в стосунках між людьми зима, весна? У якому значенні тоді будуть вжиті ці слова? (У переносному)
  • Яких стосунків ви б хотіли в школі бачити більше — весняних чи зимових?

6. Читання віршів напам’ять учнями

Текст 1
Зелени, озимо,
Лан до небосхилу,
Жайворонова пісне,
Лийся до землі!
Рідна Україно,
Вірю в твою силу,
Вірю в твоє сонце
В жовтому брилі!

Текст 2
Пір’їна біла
Тихенько опустилась
На ґанок хати,
О, як я їй зраділа…
Лелечій казці.

7. Слово вчителя

Ось такими закоханими очима дивиться на навколишній світ Надія Михайлівна Мовчан-Карпусь. Цю свою любов до світу вона передає дітям: і вам, і своїм рідним. Он яку чарівну «Пісню для онука» вона склала:

Пахне колисково
Пісня для онука.
Вітами береза
У віконце стука.
Вітерець легенький
В гіллі засинає
Колисково, ніжно
Листячко співає.

— Скажіть, діти, чи тільки бабуся любить цього маленького хлопчика? Чи тільки вона хоче, щоб він спокійно спав? (Ні, увесь світ його любить: і берізка, і вітерець, і листячко…)
А ось іще один віршик про дитячий сон. Уважно прослухайте його й уявіть той гамачок, усипаний росинками, у якому дітки сплять, уявіть, як ті кришталеві росинки подзвонюють, коли той гамачок гойдається.

Павучаткам павучок
Виткав срібний гамачок, —
Де на кожному шнурочку —
По росинці — по дзвіночку.
Павучатка-малюки
Сплять у ньому залюбки.
Дзінь-дзілінь! — дзвенить росинка,
Гойда-гойда павутинка…
Дзінь-дзінь — люлі…
В ліс не йдіть!
Павучаток не збудіть…

8. Бесіда

  • Ви, напевне, павуків не раз бачили. Яке почуття вони у вас викликали? (Вони бридкі, погані, страшні…)
  • А який павучок на вигляд у віршику? Він бридкий і страшний? (Ні, він добрий, турбується про діток, гамачок їм виткав…)
  • Чи пам’ятаєте ви казку, у якій бридкі, страшні істоти виявляються добрими й викликають не огиду, а симпатію? (В. Королів-Старий «Потерчата»)
  • Отже, насправді потворним у природі є тільки те, що несе зло або про що ти сам вирішив, що воно зле, хоч воно тобі нічого поганого не зробило. А коли до світу ставитись з любов’ю, то все тобі буде здаватись милим і казковим.
  • Віршик про Павучаток написала поетеса Галина Могильницька. Вона також народилася в родині учителів. І сама стала вчителькою. Тільки не математиком, як її мама і тато, а вчителем мови й літератури, як її дідусь. Зараз Галина Анатоліївна працює викладачем в Одеському інституті вдосконалення учителів. Коли ми навчаємось на курсах, то вона читає нам лекції. І пише вірші й для дорослих, і для діток. Вона — Лауреат Всеукраїнської премії ім. Василя Стуса.

Послухайте ще один її вірш.

9. Читання напам’ять вірша Г. Могильницької «Червень»

ЧЕРВЕНЬ
По доріжках, по галявах
Скаче Червень — хлопчик жвавий.
Він із мачку капелюшок
Натягнув до самих вушок,
Із шовкової травички
Зробив пензлик невеличкий.
Де лиш пензликом торкнеться —
Все рум’янцем враз візьметься:
Вишні в листі червоніють,
В полі маки пломеніють,
І в сестрички-полунички
Рожевіють круглі щічки.
Все довкіл — як жар палає!
Гарну фарбу хлопчик має.

10. Бесіда

  • Про що цей віршик? По хлопчика чи про щось інше? (Про перший місяць літа, коли все дозріває, стають вишні, полуниці червоними, в полі маки цвітуть.)
  • Як зобразила поетеса цей місяць? (В образі жвавого хлопчика з пензликом, що все розфарбовує червоною фарбою.)
  • Як називається такий художній засіб? (Уособлення чи персоніфікація — вид метафори.)
  • Галина Анатоліївна дуже любить у своїх віршах гратися з дітьми «в слова». От, наприклад, коли парашутист спускається з неба на землю, то як про нього кажуть — що він зробив? (Приземлився) А як спускається в море? То що? Приморився? Нема такого слова? А у віршику — є!

Сонце в небі приморилось
І до моря приморилось…
Бо як ніде приземлитись,
Слід до моря приморитись…

  • Загалом, поетеса дуже любить писати про сонечко. її збірка дитячих віршів так і називається «Скільки в світі сонечок». А ви як думаєте — скільки? (Одне, мабуть)
  • Послухаймо уважно вірш з цією назвою й порахуємо, скільки ж сонечок вийшло в поетеси й попробуймо розібратися, чому?

Скільки сонечок у світі,
Хочуть діти зрозуміти.
Онде в небі в день погожий
Сяє сонечко пригоже.
Он в садочку на стеблинці
У крапчастій кожушинці,
Як автобус по шосе,
Також сонечко повзе.
Каже мама до Ясюні:
«Сонечко моє манюнє!..»
А коли були на річці —
Сонце бачили в водичці!
І в криничці в глибині
Сонечко живе на дні.
Ой, як сонечок багато!
Є що дітям рахувати…

11. Слово вчителя

Напевне, ви вже подумали, що на Одещині вірші для дітей пишуть тільки жінки… Це зовсім не так. Жив і вчився на Одещині чудовий дитячий поет Анатолій Качан. Після закінчення Одеського університету він працював учителем української мови в м. Вилкове, потім в одній із одеських газет та Всеукраїнських дитячих журналах «Барвінок», «Соняшник» у Києві, але наш одеський край, край його дитинства і юності, оспіваний у його віршах.

12. Читання вірша А. Качана «До синього моря»

ДО СИНЬОГО МОРЯ
Піднявши на щоглі вітрило нове,
До синього моря хмаринка пливе.
На свіжому сіні лежу я в лугах
І заздрю хмарині в ясних небесах:
«Хмарино, хмарино, я теж би хотів
Побачити море хоч раз у житті.
Як жаль, що до моря усі ці роки
Без мене несли свої води річки.
Без мене впадають у море й тепер
І тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер…
Без мене до моря і вдень, і вночі
Летять восени журавлині ключі.
Без мене, без мене, без мене туди
Пливуть кораблі та біжать поїзди.
Я радий, хмарино, що можеш хоч ти
Під білим вітрилом до моря дійти,
Скупатися в хвилях м’яких, а тоді
Набрати з лиману м’якої води.
У цій дивовижній мандрівці-плавбі
Попутного вітру бажаю тобі!
А будеш в Одесі, про мене згадай
І Чорному морю привіт передай.
Скажи, хай чекає на мене в порту.
Коли я там буду?
Коли підросту!

13. Бесіда

  • Про що мріє хлопчик — герой вірша?
  • Чому він заздрить хмарині?
  • Чим уявляється йому хмарка, що рухається в бік Одеси? (Кораблем)
  • З чого ви зробили такий висновок? У вірші ж не сказано, що хмарина нагадує йому корабель. (По-перше, вона пливе, по-друге, вона підняла на щоглі нове вітрило, під яким у «мандрівці- плавбі» може доплисти до міста.)

14. Слово вчителя

У віршах Анатолія Качана дуже часто вгадуються пейзажі нашого краю. Часто в них чується тривога за збереження природи, за наші річки, ліси, озера, які ми не бережемо. Така тривога звучить у вірші «Степова річка».

Над лугами, на горою
Гнеться райдуга дугою.
Це веселка-степовичка
Набирає воду з річки.
Гей, веселко, не пий воду,
Бо наробиш людям шкоди:
Вип’єш воду — і зміліє
Наша річка Чичиклія.
Будуть гуси ґелґотати:
«Де поділося латаття,
Що пишалося все літо
Білим цвітом, жовтим цвітом?»
Буде плакати до ранку
В комишах очеретянка:
«Чичикліє, Чичикліє,
Ти найкраща річка в світі!
Чичикліє, Чичикліє,
Як мені без тебе жити?»

15. Бесіда

  • Хто у вірші висловлює тривогу за долю степової річки? (Гуси, очеретянка — птахи, що живуть на воді). Чому? (Тому що обміління ріки спричиняє й зникнення живої природи — водяних тварин, птахів).
  • Який фольклорний образ лежить в основі пояснення причини обміління ріки? (Веселка (райдуга) п’є воду з річки.)
  • Ми ознайомилися з творами письменників Одещини про природу рідного краю. Як же ставляться наші поети до своєї рідної землі? Яким почуттям наповнені ці вірші? (Любов’ю)
  • Як називають людей, що люблять свою землю, свій рідний край? (Патріотами) Хочу закінчити наш урок віршем поета й прозаїка, автора на диво цікавих повістей для дітей Володимира Рутківського, який називається «Вузлик на дорогу».

Я випрошу в долі для себе
Хоч вузлик моєї землі,
Хоч кухлик батьківського неба
Та ключку ясних журавлів.
Як серце занидіє глухо,
Притисну той вузлик до вуха
Й дитинство почується знов,
Хлюпну в чуже небо із кухля
І стане мов наше воно.
Коли ж подолає знемога,
З-під сонця підтрима «Курли!»
(Мабуть: «Здоровеньки були!)…
А більше — нічого не треба.

V. ПІДСУМОК

З якими думками й почуттями вийдемо з уроку? (Треба бути патріотом своєї землі, своєї держави, любити рідний край, берегти його природу)

Прочитайте ще раз епіграф до уроку. Чи розкриває він зміст нашого уроку? (Так, бо наш край — це частина нашої великої Вітчизни — України. Коли ми будемо любити свій край і берегти його, то й уся Україна буде кращою, багатшою й сильнішою)

Образ рідного краю у творах письменників для дітей, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *