В. Винниченко. Образи й стильові особливості новели «Момент». Значення художньої спадщини письменника, українська література

Хід заняття В. Винниченко. Образи й стильові особливості новели «Момент». Значення художньої спадщини письменника, українська література

І. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні ми знову звертатимемося до поняття «щастя», яке так часто звучить у наших побажаннях і про яке у своїй новелі говорить В. Винниченко. Один із відомих філософів стверджує: «Відчуття щастя приходить не із заспокоєння волі, а з могутнього зусилля волі, що наростає й наростає, із напруження всіх сил». Героїня Винниченкового твору напругою всіх сил долає загрозу смерті і саме це сприймається нею як щастя: «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя». А що є щастям для героя-оповідача, для кожного з нас? Яка роль мистецтва у визначенні людиною поняття «щастя»? Про це та багато іншого ми й поміркуємо сьогодні.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Слово вчителя.
На минулому уроці ви познайомилися з думкою одного літературознавця про новелу «Момент» і її героїв. Сьогодні послухаємо міркування іншого — Тетяни Денисюк:
«У новелі «Момент» увага зосереджена на двох персонажах, які разом переживають екзистенційну межову ситуацію: реально опиняються на межі життя і смерті. Кожне слово, репліка діалогу чи внутрішній монолог сприяють глибшому розкриттю внутрішнього світу героїв і формуванню їх цілісного образу. Оповідь провадиться з позиції автора-оповідача, безпосереднього учасника події. Головна колізія твору більше психологічна, ніж подієва, оскільки межа життя і смерті проходить через душі героїв і залишає слід на подальшій долі кожного.
Внутрішній світ юнака-оповідача відзначається широтою і всеохопністю: його досвід включає минуле й сучасність, напружене індивідуальне переживання смерті та чутливість до навколишнього світу, до найменшого вияву життя. Про це свідчить характер оповіді, порівняння, які обирає для опису панни і свого почуття до неї. Чи такі деталі, як опис повітки або картина можливої смерті, яка наче взята з ліричних пісень: «Лежу в якому-небудь яру дикому, порожньому, надо мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, де оселилась смерть. I лице моє зеленкувате, тверде. А на скелі якійсь сидять чорні, великі таємні ворони і ждуть чогось.» Ця картина показує, що в свідомості героя навіть смерть не вириває його з цілісного, всеохопного і безупинного плину життя. Смерть не є кінцем усього — навіть мертвим герой є часткою великого життя.
В одному з діалогів показана суттєва відмінність у світовідчутті юнака і дівчини: «— Ні! Ми так схожі на старців,— засміялася вона.— Так не можна. Сядьте інакше. Не так… Сховайте ноги в пшеницю.— Це жито,— для чогось поправив я.— Все одно… Ну. Так…» У цьому виявляється ставлення до навколишнього світу, зневажливо-байдуже у Мусі й шанобливе в юнака. Муся зосереджена на власних переживаннях і тому чутливіша до можливої смерті як індивідуального кінця. Перед нами два зразки світовідчуття, які представляють два типи духовної культури. Вони відрізняються уявленнями про життя і смерть. Одна з них приймає і відчуває життя цілком, в усіх формах, які існують у природі. Для юнака, носія цієї культури, немає смерті. Точніше, вона є, але вона природна складова життя, вона «оселилася» в ньому і не знищить його. У світовідчутті Мусі життя і смерть протиставлені, вони змагаються і однаково можлива перемога кожного з них. Життя не є всеохопним природним потоком. Воно поділене на високе, духовне і низьке, буденне. Перемога життя можлива в духовній сфері, задля піднесення якої іноді необхідна реальна смерть. «Наше. наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати». Муся любить життя, але вкладає в це слово трохи інший сенс, ніж юнак.
Переживши разом екзистенційну межову ситуацію, вони збагатили себе досвідом іншого. Муся відчула «вихор життя, який зміта все сміття «не треба», «не можна».» Юнак пізнав справжній страх смерті, а потім інший, незнаний до того досвід життя і щастя в образі, в пам’яті. Саме тому він зміг відпустити Мусю: «Наді мною синіло небо, і сонце палило мою непокриту похилену голову, а в душу вростав і вбирався в журні, прекрасні, чисті квіти минулого образ панни».
Сюжет цього твору побудований на казково-міфологічному мотиві перетинання межі, який несе в собі значення ініціації — здобуття нового досвіду і в такий спосіб переходу в новий стан, стан духовно багатшої людини».
— З якими судженнями ви погоджуєтеся більше, що вам припало до душі? Чому?

2. Колективна робота.
(Учні колективно (або в групах) характеризують героя-оповідача й панну.)

Панна — втілення ідеї вічної жіночності, краси.

3. Складання таблиці.

Стильові тенденції в новелі В. Винниченка «Момент»

Реалізм (неореалізм)	Імпресіонізм	Психологізм
Нелегальний перехід через кордон. Смертельна небезпека. Відданість ідеям революції	Тонка передача вражень, почуттів і переживань героя-оповідача. Психологізм. Увага до кольорів і звуків, яскравих деталей. Лаконізм. Деполітизація	Опис стану душі людини, пояснення причин його дій, учинків, станів

4. Проблемне запитання.
— У чому філософський підтекст новели? (Автор показує плинність життя, щастя людини, те, що мить — частинка вічності.)

5. Міні-диспути.
«У чому щастя людини?»
«Чи вважали б ви такий випадок, про який ідеться в новелі В. Винниченка, моментом щастя для себе?»
«Чи є різниця між розумінням щастя й самого життя для героїв новели «Момент»?»
«Чи може людина заради ідеї жертвувати життям чи ставити його під загрозу?»
(Можна дискутувати на теми, які запропонують самі школярі.)

6. Слово вчителя.
У лютому 1958 року Розалія Винниченко, дружина письменника, склала заповіт, у якому значилося: «Всі ці матеріали й бібліотеку покійного В. Винниченка передаю до Архіву Колумбійського університету на збереження безкоштовно, але з умовою, що коли на Україні буде відновлено демократичний устрій і Україна стане справді вільною й незалежною демократичною державою, де буде забезпечено справжню свободу слова й безстороннє об’єктивне наукове вивчення цих матеріалів — то Архів Колумбійського Університету передасть їх Українській Академії Наук у Києві також безкоштовно».
Завдяки зусиллям професора Г. Костюка всі матеріали, документи й бібліотека, а також картини передаються до Нью-Йорка.
Понад 50 років ім’я В. Винниченка було під ідеологічною забороною, його книжки знищували, лише поодинокі примірники припадали пилом у спецфондах; його п’єси не допускалися до постановок на сцені. Нарешті всі обмеження знято; повернення хоч і запізніле, але таке необхідне, бо без творчості В. Винниченка немислима українська література.