В. Винниченко. Новела «Момент». Поєднання у творі реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту, українська література

Хід заняття В. Винниченко. Новела «Момент». Поєднання у творі реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту, українська література

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Видатний філософ Зигмунд Фрейд, досліджуючи світ людських почуттів, однозначно сформулював основне питання буття і дав таку ж однозначну, прямолінійну відповідь: «Що вони [люди] вимагають від життя і чого прагнуть у цьому житті? Навряд чи можуть бути сумніви при відповіді на це питання. Вони борються за щастя, вони хочуть стати щасливими і залишитися в цьому стані». Найприродніше до щастя йти біологічним шляхом — він найближчий до первісних витоків людини. Тим більше, природний світ, проходячи життєвий, фізіологічний цикл, включає в себе й момент щастя. Це народження, розвиток, розквіт і продовження себе в дітях, у новому житті.
Для героя новели В. Винниченка «Момент» це звичайна істина. Її підтвердження він знаходить щомиті, споглядаючи розкіш весняного дня: «Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалося. Пахло ростом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого».
Проблему щастя, розуміння цього поняття різними людьми, його складові ми разом із В. Винниченком будемо досліджувати на сьогоднішньому уроці.

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Робота над переказом.
(Учні переказують зміст новели «Момент», виділяють ключові епізоди тексту.)

2. Обмін враженнями щодо прочитаного.

3. Евристична бесіда.

— У чому особливість композиції новели? (Є обрамлення, «оповідання в оповіданні».)

— Про який час ідеться? (Перші десятиліття ХХ ст., передреволюційні події.)

— Чому в героя-оповідача немає імені? (Автор хотів зосередитися на його почуттях і переживаннях.)

— Як ви пояснюєте назву твору? Що нею хотів підкреслити автор? (Щастя — мить, момент, і ним треба дорожити.)

4. Коментар
Ось як із психологічної точки зору аналізує поведінку героїв професор Олександр Ковальчук:
«Щонайтісніше з природним проектом буття співпрацює тіло. Це багато в чому зумовлено його інтегрованістю в світ, здатністю сутнісно відчувати процеси життєдіяльності: за Ніцше, який актуалізував проблему тілесності в новітній культурі, «лише тіло спроможне чути буття».
Наша прапервісна субстанція в повсякденні виявляє себе з різною інтенсивністю. Тіло, «присоромлене» суспільством, відтіснене розумом на другий план, не завжди зважується «на ініціативу». Та бувають у житті такі випадки, коли природне начало, відкинувши умовності, претендує на роль провідної сили.
В оповіданні Винниченка тіло стає лідером через екстремальні обставини: за умов смертельного ризику під час нелегального переходу кордону тільки сильне, сміливе, ініціативне тіло може порятувати людину.
Тим самим з’являється можливість для реалізації того, про що тіло мріяло віддавна: сформувати потік буття, підпорядкувати собі розум і використати його можливості для досягнення най-заповітніших бажань. А вони відомі: матеріалізувати принцип задоволення, який безпосередньо співвідноситься з первісним розумінням щастя,— людина, нагадує Фрейд, прагне прибрати з життя біль, невдоволення і «пережити сильне відчуття задоволення», з яким («у вузькому розумінні слова») і співвідноситься слово «щастя».

Через увесь текст проходить сюжетна лінія переходу людської субстанції у тваринну: від граціозної лані (очі у панни спершу «як у зляканої лані») до звіра («вона здавалась якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким»), а потім вже й до примітивної кузьки: «Це було торжество двох великих кузьок.»
Два найпростіші створіння немовби «розчиняються» у зрідненій природі («Ліс помирився з нами.»). I «Кузьки» входять в одвічний ритм фізичного буття, у його одвічне коло, яке є «схемою зворотного руху», «вічним поверненням», яке робить можливим «стійке буття».
Попередні життєві ролі зникають, тепер їх роздає інший великий режисер — природа:
«Рішуче, я знав її,— ми десь жили разом, Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром?»
Для досягнення щастя у цьому гомогенізованому світі героям лишається зробити останній крок. Але Муся не приймає щастя як реалізацію бажань. Різке, знижуюче слово, грубість не полишають сумнівів щодо цього.
Вульгарність віддавна пов’язується з «низом» людської істоти, з хтивістю (за І. Анненським, пошлість не знає духовних поривань, вона не має у собі Бога, у пошлості «лише одна думка — про себе, тому що вона дурнувата і вузька, і нічого, крім себе, не бачить і не розуміє»).
Це не стосується природного проекту буття. Природа сама по собі не знає вульгарності. Оцінка кузьок як «чистих циніків» — це погляд з іншого, соціалізованого світу, відголосок набутого соціального досвіду. Спотворює природний проект людина. Спалах почуттєвої любові у природі — момент, найвища точка буття. Людина перетворює свято кохання на побутовий елемент щоденного життя. Звідси рівень оцінки: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість».
Щоб здобути свободу (а без свободи не можна пізнати головне — Сутнісне, бо саме свобода, за Хайдеггером, бере участь у «висвітленні Сутнісного», базового начала в житті,— згадаймо початок «Моменту»: «Пахло. змістом сущого…»), треба здолати страх смерті. У цій зоні (подолання смерті людиною), очевидно, і лежить щастя:
«…відчуття щастя приходить не із заспокоєння волі, а з могутнього зусилля волі, що наростає й наростає, із напруження усіх сил».
Саме таке розуміння щастя близьке Мусі. Стверджуючи, що свідомо на смерть може піти лише той, хто жагуче любить життя («Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя»), дівчина напругою всіх сил долає загрозу смерті і саме це нею сприймається як щастя: «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя»».

5. Запитання й завдання
— Чи згодні ви з такою думкою автора? Поясність свої міркування.

V. Підбиття підсумків уроку— Чи співставляються думки новели «Момент» із відомим латинським висловом «Carpe diem!» («Лови момент!»)? Відповідь обґрунтуйте.