І. Сенченко «Рубін на Солом’янці», українська література

І. Сенченко «Рубін на Солом’янці», українська література

Перебіг заняття І. Сенченко «Рубін на Солом’янці», українська література

IV. ЗАСВОЄННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ У ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

1. Навчальна лекція

Народився 30 січня (12 лютого) 1901 року в селі Наталиному (нині Красноградського району Харківської області). Його батько, не маючи землі, змушений був працювати чорноробом, хористом, садівником, крамарем, церковним регентом.

Іван спочатку навчався в Костянтиноградському чотирикласному училищі, яке закінчив 1916 року. Вчився він добре, тому батько з усіх сил прагнув віддати хлопця до гімназії. Однак таким планам не судилося здійснитися, адже річна плата за навчання в гімназії становила 80 карбованців, а Юхим Сенченко за рік стільки заробити не міг.

Іван навчався в учительській семінарії. У студентські роки приятелював із майбутнім письменником Олександром Копиленком — уродженцем Костянтинограда. Літературним зацікавленням хлопців значною мірою сприяли роздуми над прочитаними книгами та суперечки під час обговорення.

1920 року Сенченко вчителював у рідному селі, потім був інструктором позашкільної освіти в Костянтинограді. 1921 року, переїхавши до Харкова — тодішньої столиці України — працював продавцем у книгарні, бібліотекарем, учителем української мови в робітничому гуртку. Водночас від 1921 року друкувався в газетах і журналах: «Селянська правда», «Вісті», «Студент революції», «Комунарка України», «Сільськогосподарський пролетарій», «Шляхи мистецтва» та інших, довкола яких гуртувалася літературна молодь.

Належав до літературних організацій «Плуг» і «Гарт», потім до ВАПЛІТЕ. 1924-1928 рр. Сенченко навчався на філологічному відділенні Харківського інституту народної освіти (так тоді називався Харківський університет), де викладав Олександр Іванович Білецький.

Від серпня 1926 року Сенченко працював у журналах «Вапліте», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт», обіймаючи посаду відповідального секретаря.

Від жовтня 1941 року Сенченко перебував в евакуації в Алма-Атинській області, вчителював у селі. 1943 року його викликали до Москви й запропонували посаду відповідального секретаря журналу «Україна», де він працював після переведення до Харкова, а згодом — до Києва.

Іван Юхимович прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород і не сидів у президіях. ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладали іншими мовами. Утім, прониклива любов до людини, яка вела митця протягом усього творчого життя, у поєднанні з високою майстерністю й вимогливістю до себе, зумовлюють неперехідну цінність його творчої спадщини у скарбниці української культури.

2. Виразне читання окремих епізодів оповідання «Рубін на Солом’янці»

Рубін був одним зі складних вихованців ремісничого училища. Жорстокість, грубість — основні риси його характеру. Під впливом Лукійченка Каленика Романовича, майстра училища, він поступово почав змінювати своє ставлення до оточуючих, праці. Майстерність Каленика Романовича, його відповідальність за доручену справу були зразком для вихованця. Після смерті матері, залишившись сиротою, Рубін страждає. Хлопця запрошує до себе жити Лукійченко. Старий майстер виховує Рубіна, бо «рівна течія життя хлопця була заповнена спалахами вчинків дивних і несподіваних».

Після закінчення училища Рубін виїхав на Нижнє Подніпров’я. Про нього друкують у газетах. Він намагався бути таким, як той, хто його виховував.

Приїхавши до старих, Рубін закохується в Мар’яну, дівчину, яку він у дитинстві ледве не побив.

3. Бесіда за змістом прочитаного

  • Як поводився Рубін у ремісничому училищі?
  • Хто такий Каленик Лукійченко? Як він ставився до Рубіна?
  • Що свідчить про любов Каленика до своєї праці?
  • Чому Рубіна назвали саме таким ім’ям?
  • У яких умовах жив Каленик?
  • Чим, на вашу думку, можна пояснити зміни в поведінці Рубіна та в його ставленні до старого майстра?

4. Літературна гра «про кого йдеться»

  1. Це була небезпечна людина, в’юнка, мстива. Завжди траплялося так: коли заводські організації ставали на боротьбу з фальшивістю, ледарством, бракоробством, він у якийсь незрозумілий спосіб викручувався і випливав наверх і, замість того, щоб самому відповідати, притягав до відповідальності інших. Його боялися і ненавиділи. Але він мав великі зв’язки. І його ніхто не наважувався зачепити. (Кальниболоцький)
  2. …Здалося, що це говорить не бабуся, яку він сьогодні вперше в житті побачив, а мати — так багато було спільного в інтонаціях, навіть у самому ладі мови. …Вона таки справді сердилася, але тим добрим серцем, як і мати. (Ганна Сильвестрівна)
  3. Він почав задаватися. Інколи знущався зі слабших, жадібно шукав сутичок із сильними, якось позубрив відкрутку для великих шурупів і алмазом вирізав круглу дірку в шибці. Його брали в роботу, і в кожного разу після прогулянки він обіцяв, що більше не буде, але через тиждень-другий знову заходив дур у голову, і він подвигався далі, бо хлопець був здоровий і не всю його силу забирало навчання. (Рубін)
  4. Дід був красивий, говорив таким басом, мов у бочку бухтів. …Біля горна він поводився як дома, все знав і вмів. (Каленик)
  5. Стояла перед Рубіном у цьому світлі, як царівна; очі в неї були великі, чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лише незвичайне, все у грі тіней і ямочок, зігріте посмішкою, хоч і насмішкуватою, але таке, заради якого можна загинути! (Мар’яна)

І. Сенченко «Рубін на Солом’янці», українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *