Катерина Перелісна «Три правди», українська література

Катерина Перелісна «Три правди», українська література

Перебіг заняття Катерина Перелісна «Три правди», українська література

IV. ЗАСВОЄННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомлення 1.
Справжнє прізвище Катерини — Глинько-Попова (19.11.1902, Харків — … 1980, Трентон). Цей напис для надмогильної плити заготувала пані Катерина, коли тяжка недуга прикувала її до ліжка. Хвора, самітна, доживає вона віку в старечому будинку поміж чужих людей, бо нікого з родичів вже не має Катерина Перелісна. Але коли діти читають чи слухають численні казки, вірші, оповідання, які з великою любов’ю саме для них писала добра, ласкава бабуся Катерина, вона знову має велику й любу родину вдячних дітей та онуків — нас усіх.

У справжній українській родині на околиці Харкова, в родині робітника Федора Глинька 1902 року народилася дівчинка, і назвали її Катрусею. Тато не лише був робітником, а й актором-аматором, адміністратором театру Гната Хоткевича, допомагав видавати українські книжки, відновлювати товариство «Просвіта», заснувати українську гімназію.

Повідомлення 2.
Мама гляділа чотирьох дітей, допомагала чоловікові, шила костюми для театру. А ще мала такий чарівний голос, що коли співала, то все перетворювалося на пісню. Коли бабуся Домна розповідала онукам казки, то їхня невеличка оселя робилася казковим світом, у якому жили Котигорошко, Кривенька качечка, Правда перемагала Кривду, а Зло відступало в безвість перед Добром. Тоді малій Катрусі страшенно хотілося бути справжньою актрисою, такою, як оті, що в театрі Гната Хоткевича! Та батько нізащо не хотів брати до театру неписьменну актрису, і Катруся засіла за «Кобзар», щоб якнайшвидше навчитися читати. Адже їй тоді виповнилося аж 6 років.
Незабаром безмежний світ вкрай став маленьким; бо страшне горе відвідало їхню родину. Коли вже Катруся почала ходити до школи, інші діти Глиньків підхопили скарлатину, і з чотирьох дітей вижила тільки Катруся.

Повідомлення 3.
Після школи дівчинка вчилася в російській гімназії, а потім перейшла до української гімназії імені Бориса Грінченка. ДаліКатерина багато вчиться і нарешті закінчує Інститут народної освіти (тепер це Харківський університет).
Катерина багато працює, і ось перші радощі: друкують її часописи, а пригодницький роман для дітей «Від Калькутти до Шанхая» прийнято до друку «як твір українського Жуль Берна» (це були 30-ті роки). У цей час понад 60 письменників писало твори для дітей. Згодом же їх один за одним похапали страшні змії у вигляді в’язниць і таборів смерті. Творчість Катерини Перелісної була визнана антинародною, ворожою. Не дали пані Катерині писати, нищать її скарб — казки для дітей. В’язниця поглинула її тата, чоловіка. Дивом вони вибралися звідти. І Катерина з татом і чоловіком покидають Україну… Їхнім притулком стає спершу Німеччина, потім — Америка. Її читачами стали діти емігрантів усього вільного світу. Мала такі псевдоніми: М. Донченко, М. Дичка, Л. Кіс, Клим Пищик та інші. Про все це ми довідалися зі спогадів Галини Кирпи.

1. Виразне читання тексту казки

Бесіда за змістом прочитаного

Яка тема казки?
Яка її основна думка?
Доведіть, що твір «Три правди» належить до жанру казки. Пригадайте, що таке літературна казка та чим вона відрізняється від народної.
Назвіть інші літературні казки.
Чому брати-княженки не змогли дати відповіді на батькові питання одразу?
Які риси притаманні князенкам?
Як протягом твору змінилася поведінка та світогляд братів?
Чому князенки не зрадили свого батька?
Які питання поставив князь своїм дітям та чому?

2. Робота з таблицею

Заповніть таблицю, використовуючи цитати з твору.

Експозиція	Зав’язка	Розвиток подій	Кульмінація	Розв’язка

3. Гра «розташуй у правильній послідовності»

Спочатку йшли, сміялись, піснями розважались, людей по дорозі зачіпали, правди питали. Та не довго так було. Ось шлях битий скінчився, пішли стежки вузькі та плутані, не знають княженки, котру з них вибирати, щоб швидше правду відшукати. А тут ще й не завжди люди привітають, не завжди й до хати спочити пускають.
Хоч як любив старий князь своїх синів, та не до вподоби йому було, що його діти свій народ не поважають, лише бавляться-гуляють, своїм примхам догоджають. Кликав він їх до себе, навчав, дорікав, але незабаром побачив, що нічого не вдіє.
Кинулись брати до праці. Спішать-поспішають, щоб до ранку роботу скінчити. Та скільки вони не низали, скільки кров’ю своєю горох не малювали,— не стало від того з гороху коралів.
Подякували княженки бабусі за ласку та за науку й поснули. Прокинулися вранці,— аж вони в густій траві край синього моря лежать. Визирають брати з трави, дивляться, мимо них татари людей женуть, руки у них пов’язані, ноги в кайдани закуті.
А тут прийшли ханські слуги, взяли намисто з терну та гороху та й понесли до хана. Глянув хан на намисто, з дива й мову загубив: перед ним лежали справжні дорогі коралі, кожна намистинка, як жар, кров’ю серця червоніла.